Розділ 2

Клуб «Синій птах» завжди був місцем, де пахло старим деревом, дешевим віскі та надією. Але сьогодні Аріанна відчувала інше. Коли вона зайшла до гримерки, повітря навколо неї наелектризувалося. Кожен рух супроводжувався тихим шепотом, який чула лише вона.

— Одягни червоне, — пролунало біля самого вуха. — Червоний — це колір крові та пристрасті. Тобі сьогодні знадобиться і те, і інше.

Аріанна здригнулася. Даріан сидів прямо на її столі для макіяжу, закинувши ногу на ногу. У світлі лампочок навколо дзеркала його постать здавалася більш матеріальною, ніж удень. Він розглядав її флакон із парфумами так, ніби це був якийсь доісторичний артефакт.

— Ти обіцяв не втручатися в моє життя поза контрактом, — кинула вона, намагаючись сфокусувати погляд на своєму відображенні, а не на ньому.

— Я не втручаюся. Я консультую, — демон усміхнувся, і в дзеркалі на мить промайнуло його справжнє обличчя: занадто правильне, занадто ідеальне, щоб бути живим. — Твій голос тепер належить мені. Я просто хочу, щоб мій інструмент виглядав належним чином.

За дверима гримерки почулися кроки. Лука. Вона впізнала його ходу — важку й нерішучу.

— Арі? Ти там? — його голос звучав глухо. — Я... я приніс тобі освячену воду. Просто вмийся нею перед виходом. Будь ласка.

Даріан весело пирхнув і спрыгнув зі столу.

— Твій маленький священник такий зворушливий. Він справді думає, що контракт можна змити водою з-під крана, над якою побурмотіли кілька слів?

— Йди геть, Луко! — крикнула Аріанна крізь двері. — Просто йди в зал. Мені треба зосередитися.

Вона бачила в дзеркалі, як Даріан підійшов до дверей і пройшов крізь них. Через секунду почувся короткий зойк Луки і звук розбитого скла.

— Що ти зробив?! — Аріанна вибігла в коридор.

Лука стояв біля стіни, розгублено дивлячись на уламки скляної пляшечки біля своїх ніг. Вода розлилася по підлозі, але вона не просто мочила дерево — вона шипіла й випаровувалася, залишаючи темні плями, наче від кислоти.

— Вона... вона нагрілася в моїх руках і вибухнула, — прошепотів Лука, дивлячись на свої червоні долоні.

Аріанна відчула, як її серце наповнюється крижаною люттю. Вона обернулася в порожнечу коридору, де відчувала присутність демона.

— Досить. Якщо ти ще раз торкнешся його, я не вийду на сцену. Роби зі мною що хочеш, але я просто замовкну.

Темрява в кутку коридору згустилася, набуваючи обрисів Даріана. Його очі звузилися, спалахнувши небезпечним сріблом.

— Ти погрожуєш мені? Мені, хто тримає серце твого батька у своїй руці?

— Це не погроза, це умова, — Аріанна випрямилася, хоча всередині все тремтіло. — Ти хочеш музики? Тоді не чіпай Луку.

Кілька секунд панувала тиша, така густа, що Луці стало важко дихати. Нарешті демон схилив голову набік.

— Сміливо. Добре, співачко. Йди на сцену. Подивимося, чи варта твоя гордість того таланту, який я тобі дав.

Коли Аріанна вийшла під світло софітів, зал був набитий вщент. Вона підійшла до мікрофона, і на мить їй здалося, що вона зараз знепритомніє. Але потім вона відчула дотик. Холодна невидима рука лягла їй на горло, не стискаючи, а ніби налаштовуючи струни інструмента.

— Співай, — шепнув Даріан, стоячи за її спиною, невидимий для всіх, крім неї.

Вона відкрила рот. Перша нота була тихою, але вона розрізала шум залу, як бритва — шовк. Весь світ навколо зник.

Це був не просто джаз. Це була молитва навпаки. Її голос став неймовірно глибоким, у ньому чулося шелестіння нічного листя, крик самотнього вовка і шепіт зірок. Люди в залі завмерли. Хтось випустив склянку, але ніхто навіть не обернувся на звук розбитого скла. Всі очі були прикуті до неї.

Лука стояв у самому кінці залу. Він бачив, як навколо Аріанни повітря вібрує і викривляється. Він бачив тінь, що обіймала її за плечі під час кожної високої ноти. Він бачив, що вона більше не належить собі.

Коли пісня закінчилася, у залі панувала мертва тиша. А потім вибухнули аплодисменти — такі гучні, що будівля, здавалося, затремтіла. Аріанна важко дихала, відчуваючи дивний металевий присмак у роті.

— Вони тебе обожнюють, — Даріан з’явився прямо перед мікрофоном, дивлячись їй в очі. Його обличчя тепер виражало щось схоже на захоплення. — Але пам’ятай, Аріанно: чим більше вони тебе люблять, тим швидше твоя душа стає моєю. Кожна їхня емоція — це цвях у твою клітку.

Він провів пальцем по її щоці, і цього разу вона не відчула холоду. Вона відчула... жар.

— У тебе в крові тепер забагато джазу, — прошепотів він. — І забагато мене.

Тієї ночі, коли Аріанна повернулася додому, батько вже спав. Його дихання було рівним і глибоким. Вона зайшла у свою кімнату і сіла на ліжко.

— Чому ти врятував його? — запитала вона в порожнечу. — Ти ж демон. Тобі має бути байдуже до людських життів.

Даріан з’явився біля вікна, дивлячись на місяць. Його силует був майже людським.

— Мені й було байдуже. Доки я не почув, як ти плачеш на тому перехресті. Твої сльози мали смак... якого я не відчував уже кілька століть. Я просто захотів дізнатися, який смак матиме твоє кохання, коли ти зрозумієш, що кохаєш свого ката.

Аріанна відчула, як серце пропустило удар.

— Цього не станеться.

— У тебе в контракті не було пункту про заборону почуттів, — Даріан обернувся, і в його погляді вперше промайнуло щось схоже на тугу. — А я вмію чекати. У мене є вся вічність, Аріанно. А у тебе — лише одне життя.