Розділ 15

Хромов

Я завжди відчуваю момент, коли вона поруч. Її крихке тіло випромінює неспокій, і цей неспокій підживлює мою владу над нею. Стефа сиділа мовчки в машині, вся напружена, мов натягнута струна. І саме це напруження мене заводило більше, ніж будь-яка готовність.

Я навмисно мовчав дорогу. Спостерігав, як вона стискає маленький клатч так, ніби в ньому її порятунок. Пальці збіліли, плечі завмерли. І все одно вона виглядала досконало. Моє замовлення виконали ідеально: зачіска, макіяж, сукня. Вона виглядала так, як я хотів. Як жінка, яка належить мені.

Ми під’їхали до будинку, де вже зібрався весь «верхній світ». Вогні, дорогі авто — мішура, яку я давно не бачу. Але сьогодні я дивився на неї. Хотів, щоб усі бачили її поруч зі мною.

Я допоміг їй вийти з машини. Вона здригнулася, коли моя рука торкнулася її талії, але не відсторонилася. Правильно. Вона вчиться слухатися.

— Тримайся ближче, — прошепотів їй у скроню. — Ти зі мною.

Мої партнери та гості вже чекали. І я бачив, як їхні погляди ковзали по ній, затримувалися на сукні, на відкритих ногах, на її юному обличчі. Вона ніяковіла, ховалася очима. А я відчував, як в мені росте хижа гордість.

Моя.

Коли ми увійшли всередину, усі відразу помітили наш прихід. Я відчув легке пожвавлення в залі. Хтось вітався, хтось хитав головою, але більшість поглядала на Стефу. І щоразу, коли я бачив цей голодний інтерес у чужих очах, мої пальці сильніше стискали її талію.

Вона зиркнула на мене, ніби благаючи трохи свободи. І тоді я нахилився до неї, щоб лише вона почула:
— Усміхнись, маленька. Ти маєш належати цьому вечору так само, як належиш мені.

Вона зробила слабку спробу усміхнутися. І я відчув, як моє его розгортається, мов полум’я.

Святкування йшло за звичним сценарієм: тости, сміх, розмови про угоди, про нові контракти, про гроші. Для всіх це був вечір показової розкоші. Для мене ж — це був вечір, коли я мав показати, що жінка поруч зі мною належить тільки мені.

І саме тоді в залі заграла повільна музика.
Я побачив, як кілька чоловіків відразу перевели погляд на Стефу. У їхніх очах промайнуло бажання. Я знав цей погляд. Він вивів мене з рівноваги. Я різко поставив келих на стіл і простягнув їй руку.

— Встань.

Вона здригнулася, але піднялася, обережно поклавши свою долоню у мою. Я повів її в центр залу, відчуваючи, як напруга охоплює її тіло.

Музика огортала простір м’якими хвилями. Я обхопив її талію, притискаючи ближче, ніж дозволяв етикет. Її груди майже торкалися моїх, і я бачив у її очах тривогу, змішану з чимось глибшим.

— Розслабся, — прошепотів я, нахилившись до її вуха. — Або я зроблю це за тебе.

Вона тремтіла в моїх руках, намагаючись тримати дистанцію, але я навмисне ламав її крихкий опір. Моя долоня ковзнула вниз по спині, затрималася на лінії стегна. Люди дивилися. Вони бачили, як я володію нею прямо на їхніх очах.

Я вів її у танці так, ніби ми були єдиним цілим. Кожен крок, кожен рух був моєю владою над нею. Її подих збився, а щоки розпашілися. Вона уникала мого погляду, але я змусив її підняти очі, схопивши пальцями за підборіддя.

— Подивись на мене, — тихо наказав я. — І запам’ятай: поки ти в моїх руках — ти не маєш права відводити очей.

Її губи трохи розтулилися, ніби вона хотіла щось сказати, але замість слів пролунала тільки тиша й шалений ритм її серця, що я відчував навіть через тонку тканину сукні.

Я усміхнувся. Перемога завжди пахне страхом, змішаним із бажанням.
Музика стихла, ми зупинилися в центрі зали. Я не відпускав її руки, навіть коли інші пари розійшлися. Вона стояла надто близько, і це зводило мене з розуму.

— Гарно танцюєш, Даніелю, — пролунав знайомий голос.

Я обернув голову й побачив Мельника, свого давнього бізнес-партнера. Він усміхався занадто тепло. Його погляд ковзнув по Стефі, затримавшись там, де не слід.

— А ось твоя супутниця… чарівна, — додав він, ніби з викликом. — Дозволиш потанцювати з нею наступний танець?

Мої пальці сильніше зімкнулися на талії Стефи. Я відчув, як вона напружилася, намагаючись вислизнути з-під мого погляду. Але я не віддав її.

— Ні, — холодно відрізав я. — Вона вже зайнята.

— Та ну, Даніелю, — Мельник розсміявся, зробивши крок ближче. — Це ж просто танець.

Я схилився до Стефи, так близько, що мої слова стали лише для неї:
— Подивись, як пси кидають на тебе оком. Вони б уже зараз потягли тебе геть, якби я відпустив.

Її зіниці розширилися. Вона на мить затримала подих, ніби боролася із собою.
Я випрямився й подивився на Мельника тим самим поглядом, від якого люди звикли відступати.

— Повторюю, що вона не вільна.

Тиша повисла важкою паузою. Я бачив, як Мельник міряє мене очима, але нарешті відступає, з вдаваною усмішкою піднімаючи руки.

— Як скажеш, друже. Не хотів образити.

Коли він пішов, я знову нахилився до Стефи й прошепотів так, що вона ледве чула серед гомін залу:
— Ось чому ти завжди маєш бути поруч зі мною. Бо без мене тебе розірвуть на шматки.

Її обличчя зблідло, але я бачив у її погляді іскру. І вона палала не лише страхом.
Я відчув, як повітря між нами загусло. Погляди гостей ковзали по нас, хтось шепотівся, хтось нахабно розглядав її. І кожен із них, я бачив це по їхніх очах, хотів хоча б на мить відчути її поруч.

Занадто багато поглядів. Занадто багато бажань. Я стиснув її зап’ястя й рвучко притягнув до себе. Вона скрикнула тихо, ледь чутно, але я не дав їй вирватися. У наступну мить мої губи накрили її — різко, владно, майже жорстко.

Її тіло напружилося, ніби від удару, але я відчував, як десь глибоко всередині цього опору народжується інший вогонь. Вона спробувала відштовхнути мене, та мої пальці ще міцніше вп’ялися в її талію.

Я цілував її так, щоб кожен у залі зрозумів, що вона — моя. Щоб у них навіть думки не виникло доторкнутися чи запросити на танець. Щоб жоден чоловік не смів дивитися на неї як на здобич.