45. Востраса

Скільки минуло часу? Година? Дві? Може кілька днів?

Ніколи раніше я не відчувала на собі дію поневолюючих заклинань, адже вони робили людей слухняними дурними ляльками, а моєму чоловікові подобалося мене ламати, спостерігаючи як я чиню опір. Тепер мені випав шанс відчути на собі чаклунство, яке було поширене й активно застосовувалося в Ізаріді в той час, коли вона була імперією. Це було дивно. Я не відчувала ні болю, ні страху. Взагалі нічого. Мій світ звузився до однієї єдиної людини, я бачила лише Йозефа, а в голові утворилася дурна легкість і різнобарвний м'який туман, який замінив вміст черепної коробки. Думати не виходило. Думок просто не було, їх замінював голос чоловіка, тому я постійно дивилася на нього, ловила кожен жест і зітхання.

Свідомість повернулася несподівано. Першими в моє туманне «ніщо» вдерлися звуки: чужі голоси та музика. Потім з'явилася картинка. Реальність стрімко розрослася від розмірів Йозефа до цілої банкетної зали. Останнім і завершальним штрихом стало чиєсь торкання руки на рівні ліктя, але воно швидко зникло.

Ще не до кінця усвідомлюючи, що відбувається, я обернулася і зустрілася очима зі знайомою відьмочкою. Таїра уважно придивилася до мене, а потім швидко розвернулась і пішла. Я провела її розгубленим поглядом і натрапила на ще одне знайоме обличчя.

Дорайн дивився прямо на мене. Саме його блискучі райдужки повернули мене в реальний світ остаточно. Я відчула, як моє зап'ястя міцно, майже болісно стискає чоловіча рука. Обернулася до Йозефа і побачила, як він спілкується з незнайомим мені демоном, а поруч стояв і вивчав мене задумливим поглядом батько Дорайна.

Наступна думка змусила моє серце забитися швидше: «У нього Геррі! Що він із ним зробив?». Про те, що на моїй руці браслет, який уб'є мене за наказом Йозефа я навіть не думала, тільки відчувала, як пекло шкіру під гарячими чоловічими пальцями. "Напевно, якби не було свідків, він би зламав мені зап'ястя" - майнуло в голові.

Захоплена власними відчуттями я не помітила яким чином з руки незнайомого демона випав годинник. Він зі брязкотом ударився об плитку. Йозеф відразу схилився, щоб підняти його і… випустив мою руку.

Подальше відбулося занадто швидко для моєї пригальмованої свідомості, що тільки-но прийшла в норму. Моріар різко простяг руку, схопив мене за плече і смикнув на себе, відводячи від Йозефа. А на останнього стрімкою тінню налетів Дорайн, відштовхуючи назад. Переді мною постала й розкрила капюшон золота змія, а довкола змовкли розмови.

- Ні! - вигукнула мимоволі. Я сіпнулася вперед, але відчула, що мене хапає за другу руку Ірма, а я дивилася лише на Дорайна: - В нього Геррі!

- Не в нього, - пискнув компаньйон, виринаючи з-під столу і спритно застрибуючи до мене на плече. Я шумно видихнула і прикрила очі, сповнені сльозами. Звірятко потерся об мою щоку: - Все добре, Ель!

Дорайн глянув на мене через плече, і я встигла помітити, як його очі почервоніли, а сам демон повернувся до здивованого Йозефа.

- Що ви собі дозволяєте? - вигукнув чоловік.

- Правосуддя, - пророкував демон нелюдським голосом від якого по моїй шкірі побігли мурашки. Очі Йозефа злякано розширилися, він відступив назад. Інші гості прийому так само розійшлися в сторони, шарахнувшись від збожеволілого ректора.

- Дорайн, - голос Лоя ат Чолсі хльоснув, як батіг. Чоловік навіть здригнувся, ніби власне ім'я завдало йому болю та остудило запал. Коли він обернувся до мера Хаола і логофету його очі майже позбулися багряного відливу.

- Що тут відбувається? - спитав Сазек ат Нарі, насупившись.

- Ця людина викрала мою… - Дорайн осікся і глянув у мій бік. Лой хмикнув і вигнув губи в напівусмішці:

- Ми розуміємо ким вам доводиться міс Міон, містере ат Рогад.

- Вона не міс Міон! - зашипів Йозеф, остаточно втрачаючи самовладання. - Її ім'я Ріка ат Фаторі! Вона моя законна дружина, і я не крав її, а просто забираю додому. Підтвердь це, Ріко!

На мене звернулися запитальні погляди, а я лише вчепилася в Ірму, що обіймала мене, і намагалася вгамувати сльози полегшення, що котилися по щоках. Між мною та Йозефом кам'яною надійною стіною стояли демонічний страж та його творець.

В очах чоловіка майнуло усвідомлення, але все ж таки він повторив, підвищивши голос:

- Ріка! Негайно скажи, що ти моя дружина або…

- Що "або"? - передражнив людину Геррі. Він спритно спустився до мого ліктя, закотив рукав сукні й одним рухом зірвав браслет, що прийшов у непридатність. Похитав ним у повітрі, демонструючи приголомшеному Йозефу: — Що ти можеш зробити?

- Дозволь, - Крайт, що опинився поруч, узяв у руку прикрасу і підніс до очей. Риси його обличчя загострилися, у глибині очей почав зароджуватись демонічний вогонь, коли головний прокурор Шедана обернувся до логофета та його брата: – Рабський браслет. Повне підпорядкування волі та смерть у разі непокори.

Мимовільні глядачі ахнули й зашепотілися. Йозеф зблід, стиснув щелепи, озирнувшись на всі боки. Лише один демон дивився на мого чоловіка з неприхованим розчаруванням. Аргал ат Коріус. Я бачила цього демона лише мигцем на прийомі на честь Півроку, але зараз впізнала. Він схрестив руки на грудях, підняв підборіддя і гидливо підтис губи.

- Йозеф ат Фаторі, ви одягли на цю дівчину, яку називаєте своєю дружиною, рабський браслет? – пролунав холодний голос логофета. Присутні на прийомі замовкли, чекаючи на реакцію мого чоловіка. Він знітився, очі забігали, шукаючи спосіб вибратися із ситуації.