44. Прокляті

- Розкажеш? – Йозеф посміхнувся, дивлячись на дружину. Вона покірно кивнула і з радістю розповіла Дорайну та його супутниці:

- Ми одружилися чотири роки тому. Весною у Шедані. Я була найщасливішою нареченою.

- Чому ж вирішила втекти? - запитання Дорайна пролунало сухо, але Йозеф стиснув під столом кулак. Елері тільки здивовано кліпнула та обернулася до чоловіка, наче питаючи, що відповісти.

- Добрий вечір, - пролунав чоловічий голос, який звільнив дівчину від необхідності відповідати.

Демон у темно-синьому костюмі під руку з людською дівчиною підійшли до столика.

- Не завадимо? – Крайт усміхнувся, потис руки чоловікам. Ірма кивнула та радісно привіталася з Айрою, а на Елері лиш на кілька секунд затримала погляд.

- Ви сьогодні рано, - зауважила Ірма, звертаючись до Дорайна та його нареченої. Демон погодився:

- Так, ми були неподалік і тому прибули раніше за більшість гостей. Думаю, варто цим скористатися. Хочу вийти на терасу поки тут не почався основнИй обмін любʼязностями. Крайте?

- Із задоволенням, - демон кивнув і підвівся з місця, а ректор Академії Проклятих обернувся до останнього чоловіка за столом.

- Йозеф?

Айра швидше відпила шампанського із вузького келиха. Їй здалося, що якби одним ім'ям можна було обернути людину на купу попелу, то зараз сталося б саме це.

Йозеф із сумнівом глянув на Елері, яка дивилася тільки на нього, як відданий песик, чекаючи команди господаря.

- Одразу подивимося, чи не звільнився Аргал, - додав вагомості своїй пропозиції демон.

- Поговориш із дівчатками, скарбе мій? - тихо спитав Йозеф у дружини. Вона покірно кивнула й обернулася до жінок, що сиділи за столом, а містер ат Фаторі підвівся на ноги та, нарешті, випустив зап'ястя дружини зі своєї долоні.

Дорайн відчув таке полегшення, що мало не кинувся до Елері, але його зупинила Айра:

- Любий, - її голос звучав високо та голосно. - Якщо побачиш там мого батька, скажи, що я дуже хотіла поговорити. І повертайся швидше.

- Звичайно, люба, - стримано відповів демон, і величезним зусиллям волі змусив себе розвернутися та піти у бік тераси.

До особняка продовжували прибувати карети та магмобілі. Були гості, які йшли пішки. Весна в Шедані прекрасна, тому було приємно прогулятися освітленими чистими вулицями.

Чоловіки відійшли до краю тераси, де було влаштоване спеціальне місце для куріння. Дорайн звернув увагу на портсигар Йозефа і побачив всередині такі ж цигарки, які курив сам. Вперше їхній смак здався йому огидним до нудоти, і виникло наполегливе бажання викорінити цю звичку.

Крайт почав невимушену розмову, рятуючи від цього обовʼязку друга. Йозеф поводився так само впевнено, чим страшенно дратував Дорайна. Демон трохи змістився убік, вдавши, що просто змінив позу для зручності, і кинув погляд у вікно. З такого положення йому було видно, як Айра подалася вперед, схилившись над столом, і щось говорила Елері, а та лише розгублено посміхалася.

- Дорайне, - гукнув друга Крайт і кивнув у бік демонів, що наближалися: - Логофет.

Правитель Ізаріди був не один. Крім його охоронців, у компанії батька Айри йшов Моріар ат Катара. Дорайн подумки закликав до своєї сили, благаючи її не виходити з-під контролю хоча б поки він не розібрався з Елері.

Новоприбулі сухо привіталися.

- Не чекав побачити тебе на прийомі, - відсторонено сказав Моріар, окидаючи прискіпливим поглядом костюм сина. Затримав погляд на тліючій сигареті, якою демон встиг затягнутися лише двічі та спитав: - Ти тут сам?

- Ні, - відповів Дорайн і до того, як чоловік скривився, додав: - Я зі своєю нареченою - Айрою ат Нарі.

- Айра тут? - пожвавішав логофет, поки Моріар здивовано мружився, дивлячись на сина. Щось у його погляді змусило демона напружитися.

- Так, - Дорайн відірвав погляд від очей батька і знову глянув через вікно в інший кут зали. Айра дивилася на нього. Її карі очі були сповнені нерозуміння, а губи підібгані. Зустрівшись поглядом з другом вона похитала головою. Демон стиснув зуби, але все ж тихо видихнув, відводячи очі: - Вона в залі.

- Невже ви, нарешті, порозумілися? - усміхнувся Сазек ат Нарі. - Я чув про…

- Про перемогу у Фельських змаганнях? - несподівано перебив друга Моріар, коли Крайт і Дорайн встигли злякатися, що він скаже щось, що не можна чути Йозефу. Містер ат Катара глянув у вічі синові, потім обернувся до логофета: - Мені здається, що робота ректором змінила мого сина на краще. Він наче знайшов своє покликання. Напевно, від цього такі зміни у житті.

- Швидше за все, - кивнув демон і куточки його губ піднялися натяком на посмішку. - Справді, Дорайне, вітаю тебе з перемогою академії. З тебе вийшов добрий ректор, але я все ще хотів би побачити тебе на посаді сановника.

- Дякую, Сазеку, я подумаю над цим, - збрехав Дорайн аби щось сказати. Над політичною кар'єрою він уже давно не думав. Чоловіки обмінялися ще парою фраз і розійшлися.

- Я повинен повернутися до дружини, - сказав Йозеф, гасячи недопалок об кут залізної вуличної попільнички. Коли людина зробила кілька кроків у бік дверей, Дорайн зціпив зуби та повернувся до Крайта.