39. Зміїна пика

Дорайн гнівно стиснув щелепи, а я лише закусила губу, глянувши на нього. Помітила, як несхвально похитала головою міс Лорвуд, але нічого не сказала, а просто відвернулась, надавши собі занепокоєний вигляд, ніби теж була вражена таким кричущим порушенням усталених правил. Напевно, якби не знала, що вона оформила мене за підробленими документами, то повірила б у її обурення.

Коментатор продовжував:

- Ми не маємо права без доказів звинувачувати будь-кого. Внесені в завдання зміни дають нам право вважати, що у команд були рівні умови, але все-таки ми вирішили додати ще одне випробування для фіналу. Воно покликане забезпечити чесність нашого турніру.

Важкою ковдрою арену накрила тиша. Коментатор замовк, даючи змогу обміркувати почуте. За мить глядачі зашуміли, обурюючись чи то нахабством якогось суб'єкта, який наважився вкрасти список, чи то внесеним змінам до усталених правил турніру.

- Дорайне? - я багатозначно подивилася на демона, вставши до нього ближче. Чоловік глянув на мене заспокійливо:

- Все добре, Елері. Немає про що перейматися.

- Ні мені, ні вам? - наголосила на останньому слові й демон раптом задоволено посміхнувся:

- Мені не наважаться нічого зробити, навіть якщо зможуть щось довести. Через місяць ніхто вже навіть нічого не пам'ятатиме про цей інцидент. Але мені дуже приємно, що ти турбуєшся про мене.

Остання фраза була сказана з особливою гордістю, ніби то була особиста перемога демона. Я швидше відвернулась, бажаючи приховати почервонілі щоки, і подивилася на арену, яка знову змінювалась. З'явилася одна стартова лінія, а поле нагадало бездонну прірву. Жодних доріжок чи платформ не виникло, але з'явилася ілюзія, яка розколола простір над ареною. Глядачі побачили круглі мішені у глибині туманного марева. Перші три цілі я бачила добре, хоч і поводилися вони дивно - то тремтіли, то розчинялися і знову виникали трохи лівіше або правіше. Складалося враження, ніби кола перебувають у спотвореному часі та просторі. Трохи далі за ними розташувалися ще дві мішені. Їх раз у раз огортало блискучим туманом, вони рухалися, виникали то нижче то вище. Третю найдальшу ціль я помітила взагалі майже випадково. Ледве розглянула її в мерехтливих хмарах. Вона неквапливо рухалася, оберталася навколо своєї осі, хиталася, іноді ховалася за туманом і з'являлася в іншій стороні, нагадуючи швидше привида, ніж ціль.

- Перед вами три рівні магічних кілець, - сказав голос коментатора. - Кожна команда має обрати одного учасника, який спробує влучити в мішень. Попадання в перший ряд оцінюється в один бал, другий – два, третій – три. Промах для команди означатиме мінус три бали. Спроба лише одна.

Рядами вболівальників прокотився збентежений гомін. Якщо хтось із фіналістів промахнеться, то поступиться своїм призовим місцем команді, яка навіть не увійшла до фіналу, але набрала більшу кількість балів за попередні чотири випробування.

Мені відчайдушно захотілося, щоб був варіант просто не брати участь у цьому випробуванні. Залишити все як є, і дозволити дітям відчути себе тими, хто посів друге місце головного магічного турніру Ізаріди.

Судячи з того переполоху, який відбувався в секціях наших суперників, їхні думки збігалися з моїми.

- Варто цілитися в перший ряд, - напружено промовив Жак Вітан, зупинившись поряд зі мною. Чоловік сперся руками на поручень і напружено вдивлявся в ілюзію. – Навіть у нього влучити буде дуже складно, а цю мішень потрібно не просто вразити, а зруйнувати. Я знаю такі кільця, на них тренують військових.

- Чи не занадто для дітей? - здивувалася я, не в змозі відірвати погляд від блукаючих у мерехтінні ілюзорного простору кіл.

- Занадто, - підібгавши губи, погодилася міс Лорвуд, яка так само безшумно підійшла до нас. Судді дали час командам на підготовку. - Схоже, хтось дуже розлютився через те, що викрали список затверджених завдань. Зазвичай, його охороняють як секретні документи. Сподіваюся, у викрадача були вагомі причини.

- Сподівайтесь, - велично дозволив Дорайн, задумливо хмурячись. Я вирішила скоріше змінити тему:

- Це буде Клод, правда?

- Угу, - не обернувшись, кивнув ректор. Поглядом він гіпнозував розкол простору, ніби міг притягнути мішені ближче та зупинити їх.

- Цілитися він буде в найближчу ціль?

Демон не відповів. Він вирівнявся, прибрав від обличчя руки, засунув їх у кишені дорогих штанів і глянув у бік ложі Голданарі. Роздратовано смикнув щелепою.

Я вже думала, що не дочекаюся відповіді, коли чоловік промовив:

- Перших мішеней три. Влучити по них можна і цілком реально. Поцілити в мішені другого та третього ряду небезпечно тим, що спроба буде лише одна й у разі невдачі команда залишає трійку фіналістів безповоротно. Наші супротивники будуть цілитись в одиниці.

- А ми? - три злякано-насторожені видихи злилися в один. Ми дивилися на ректора, розуміючи, що він задумав щось ризикове.

- Голданарі випереджає нас на один бал, - прошепотіла я, намагаючись звернутися до голосу розуму. - Якщо вони влучать у першу лінію, то випереджатимуть на два. Щоб перемогти потрібно буде вибити третю ціль з першого разу, а це практично неможливо.

Дорайн повернув голову, посміхнувся і раптом весело підморгнув мені.

- Колись я чув дещо подібне про саму ідею участі у змаганнях.