37. Відьомський зір

Одинадцять команд із тридцяти не пройшли перше випробування та вибули. Голос коментатора перерахував тих, хто програв, висловив їм подяку за участь, потім перейшов до оголошення балів решті учасників.

Годамн за цей конкурс отримали максимальні три бали.

Команда повернулася до нашої секції. На них налетіли друзі й почали обіймати та вітати. Я дивилася на це з посмішкою, а ось Дорайн шикнув на дітей і привернув увагу команди до поля, що знову почало перетворюватися.

Тепер між територіями дев'ятнадцяти команд були роздільники – високі огорожі. Підлога вкрилася значним шаром піску. Скриньки з кристалами з'явилися посередині дистанції й зависли в повітрі, дозволяючи себе розглянути, а потім почали опускатися вниз, зникнувши під піском.

- Щоб дістатись кристала, - говорив посилений магією голос. - Вам варто обминути звіра.

Я напружилася, вдивляючись униз, але нікого живого там не бачила.

Демон знову щось говорив учням. Його уважно слухали, тільки Кір відійшов, злякано поглядаючи вниз. Присівши поруч із ним, запитала:

- Все в порядку?

- Нам доведеться вбити щось живе? - жахнувся хлопчик, глянувши на мене.

- Ні, - я впевнено хитнула головою. – Вам просто потрібно буде його обійти.

- Але... якщо воно зберігає кристал... - Кір переводив погляд з мене на арену, перетворену на пустелю, і назад.

- Пам'ятаєш віверн? - спитала, так само невпевнено косячись у бік поля, але голосу спробувала надати значущості: - Адже ми не вбили їх, а просто переселили, щоб не заважали.

- Кіре, йдемо швидше! - квапливо гукнув напівкровку брат. Хлопчик схвильовано глянув на мене, отримав підбадьорливу посмішку і побіг до хлопців.

Знову наша команда зібралася біля стартової лінії, чекаючи на звук рогу. Але коли він прогудів, діти не поспішали зірватися з місця. Я зауважила, що й команда Голданарі, глянувши на суперників, загальмувала, та повернулася до лінії. Те як діти поглядали на команду Академії Проклятих, мене зацікавило: невже їм сказали дивитися як діятимуть противники. Мабуть, правду говорив Крайт, коли стверджував, що Дорайну було легко на змаганнях, зараз його поради виявлялися дієвими.

Погляди глядачів були спрямовані на монітори та на арену. Діти, що кинулися бігти вперед, дісталися того місця, де скринька пішла під землю і почали нишпорити в піску, шукаючи загублене.

Раптом за їхніми спинами з піску з'явилися тонкі чорні ноги довжиною приблизно з метр, а за ними вилізло пухнасте тіло, оглядаючи світ павучими очима.

Здригнувшись, зробила крок назад. На плечі зашипів Геррі.

- Не бійся, - шепнув на вухо Дорайн, опинившись дуже близько. Майже невагомо торкнувся моєї спини: - Вони не отруйні, жала вилучені. Ці павуки навчені грати з людьми. І самі вони захищені заклинаннями. Ніхто не постраждає.

– А морально? - не хотіла я заспокоюватися, дивлячись як одна з учасниць знепритомніла від виду восьми наймиліших лапок, що насувалися на неї.

- Після турніру їм допоможуть, - із сумнівом промовив Дорайн, спостерігаючи за панікою, що піднялася внизу і якій не піддалися тільки пара команд.

Побачивши величезних павуків, що вибралися назовні, учні Годамн спочатку ошелешено завмерли, а потім почали щось швидко обговорювати. І вже через кілька хвилин у два ряди вздовж стін повільно рушили вперед.

Краєм ока я бачила як інші учні б'ються з павуками, намагаються влучити в них заклинаннями, тікають по території, плутаючись і застрягаючи в піску. Монстри спритно ухилялися від атак, кидалися на дітей, але швидше лякали, ніж дійсно погрожували. Ось тільки учасники не знали, що павуки нешкідливі, а тому не на жарт жахалися, воліючи рятуватися втечею.

Треба буде дізнатися у Дорайна, навіщо взагалі виводять подібних монстрів.

Тільки ця думка майнула в голові, як поряд почувся голос:

- Що це взагалі за тварини? - Геррі нагадував волохату кульку від того, що вся його вовна стояла дибки, а він сидів весь стиснувшись. – Їх спеціально для змагань вирощують?

- Ні, - Дорайн дивився на павуків зовсім без побоювання чи огиди. - Вони з павукових ферм. Їх використовують для того, щоб збирати павутиння, з якого роблять тканину для військової та спеціальної магічної форми.

- Ти знав, що вони тут будуть? - Тепер уже запитала я. Відповідь знову була негативною:

- Ні, у списку лише значилося, що це буде якийсь звір. Сподіваюся, діти добре вивчили основи магічної взаємодії із тваринами?

Я пирхнула у відповідь на хитрий погляд і відповідати не стала, знову повернувшись до арени. За свої лекції я могла ручатися. Виявилося, що діти вважали за краще провернути той же трюк, який відпрацювали на дрібній капосниці Варі. Як тільки вони вздовж стіни просунулися до павука, Хейлі створила над долонею яскравий світлячок, махнула їм, привертаючи увагу і побігла вперед. Звір, швидко, перебираючи лапками, кинувся за нею. Швидкість у членистоногого була значною. Він ледве не наздогнав дівчинку, але в ту ж мить вона кинула кульку убік, а сама впала на пісок. Тірен зверху накинув на дівчинку ілюзію. Павук, втративши з виду дитину, кинувся за кулькою, яку підхопив Клод і побіг у протилежний бік.