37. Відьомський зір

Одинадцять команд із тридцяти не пройшли перше випробування та вибули. Голос коментатора перерахував тих, хто програв, висловив їм подяку за участь, потім перейшов до оголошення балів решті учасників.

Годамн за цей конкурс отримала максимальні три бали.

Команда повернулася до нашої секції. На них налетіли друзі з обіймами та вітаннями. Я дивилася на це з посмішкою, а ось Дорайн шикнув на дітей і привернув увагу команди до поля, що знову почало змінюватись.

Тепер між територіями дев'ятнадцяти команд були роздільники – високі огорожі. Підлога вкрилася значним шаром піску. Скриньки з кристалами з'явилися посередині дистанції й зависли в повітрі, дозволяючи себе роздивитися, а потім почали опускатися вниз, зникнувши під піском.

- Щоб дістатись кристала, - говорив посилений магією голос. - Вам варто оминути звіра.

Я напружилася, вдивляючись униз, але нікого живого там не бачила.

Демон знову щось говорив учням. Його уважно слухали, тільки Кір відійшов, злякано поглядаючи вниз. Присівши поруч із ним, запитала:

- Все добре?

- Нам доведеться вбити щось живе? - жахнувся хлопчик, глянувши на мене.

- Ні, - я впевнено хитнула головою. – Вам просто потрібно буде його обійти.

- Але... якщо воно оберігає кристал... - Кір переводив погляд з мене на арену, перетворену на пустелю, і назад.

- Пам'ятаєш віверн? - спитала, так само невпевнено косячись у бік поля, але голосу спробувала надати значущості: - Адже ми не вбили їх, а просто переселили, щоб не заважали.

- Кіре, йдемо швидше! - квапливо гукнув напівкровку брат. Хлопчик схвильовано глянув на мене, отримав підбадьорливу посмішку і побіг до хлопців.

Знову наша команда зібралася біля стартової лінії, чекаючи на звук горну. Але коли він пролунав, наші діти не зірвалися з місця. Я зауважила, що й команда Голданарі, глянувши на суперників, загальмувала, та повернулася до лінії. Те, як діти поглядали на команду Академії Проклятих, мене зацікавило: невже їм сказали дивитися як діятимуть вони? Мабуть, правду говорив Крайт, коли стверджував, що Дорайну було легко на змаганнях, адже зараз його поради виявлялися дієвими.

Погляди глядачів були спрямовані на монітори та на арену. Діти, що кинулися бігти вперед, дісталися того місця, де скринька пішла під землю і почали нишпорити в піску, шукаючи загублене.

Раптом за їхніми спинами з піску з'явилися тонкі чорні ноги довжиною приблизно з метр, а за ними вилізло пухнасте тіло, оглядаючи світ павучими очима.

Здригнувшись, зробила крок назад. На плечі зашипів Геррі.

- Не бійся, - шепнув на вухо Дорайн, опинившись дуже близько. Майже невагомо торкнувся моєї спини: - Вони не отруйні, жала вилучені. Ці павуки навчені грати з людьми. І самі вони захищені заклинаннями. Ніхто не постраждає.

– А морально? - не хотіла я заспокоюватися, дивлячись як одна з учасниць знепритомніла від виду восьми наймиліших лапок, що насувалися на неї.

- Після турніру їм допоможуть, - із сумнівом промовив Дорайн, спостерігаючи за панікою, що піднялася внизу і якій не піддалися лиш кілька команд.

Побачивши величезних павуків, що вибралися назовні, учні Годамн спочатку ошелешено завмерли, а потім почали щось швидко обговорювати. І вже за кілька хвилин у два ряди вздовж стін повільно рушили вперед.

Краєм ока я бачила як інші учні б'ються з павуками, намагаються влучити в них заклинаннями, тікають по території, плутаючись і застрягаючи в піску. Монстри спритно ухилялися від атак, кидалися на дітей, але швидше лякали, ніж дійсно погрожували. Ось тільки учасники не знали, що павуки не можуть нашкодити, а тому не на жарт лякалися, воліючи рятуватися втечею.

Треба буде дізнатися у Дорайна, навіщо взагалі створюють таких монстрів.

Тільки ця думка майнула в голові, як поряд почувся голос:

- Що це взагалі за тварини? - Геррі нагадував волохату кульку від того, що його вовна стояла дибки, а він сидів, увесь стиснувшись. – Їх спеціально для змагань вирощують?

- Ні, - Дорайн дивився на павуків зовсім без побоювання чи огиди. - Вони з павукових ферм. Їх використовують для того, щоб збирати павутиння, з якого роблять тканину для військової та спеціальної магічної форми.

- Ти знав, що вони тут будуть? - Тепер уже запитала я. Відповідь знову була негативною:

- Ні, у списку лише значилося, що це буде якийсь звір. Сподіваюся, діти добре вивчили основи магічної взаємодії із тваринами?

Я пирхнула у відповідь на хитрий погляд і відповідати не стала, знову повернувшись до арени. Свої лекції я проводила на совість. 
Виявилося, що діти вирішили втілити у життя той трюк, який відпрацювали на дрібній капосниці Варрі. Як тільки вони вздовж стіни просунулися до павука, Хейлі створила над долонею яскравий світлячок, махнула їм, привертаючи увагу і побігла вперед. Звір, швидко перебираючи лапками, кинувся за нею. Швидкість у членистоногого була значною. Він ледве не наздогнав дівчинку, але в ту ж мить вона кинула кульку убік, а сама впала на пісок. Тірен зверху накинув на дівчинку ілюзію. Павук, загубивши дитину, кинувся за кулькою, яку підхопив Клод і побіг у протилежний бік.

Таїра та Олівер, поки інші ганялися з павуком, вискочили в центр сектора і почали нишпорити заклинаннями.