28. Наречена демона

Наступного разу страж на руці Дорайна з'явився через тиждень, і цього ж дня ректор вирішив повторити тренування на морозному повітрі.

Чоботи загрузли у свіжому снігу по щиколотку. Багато сніжинок одночасно голосно хруснули під ногою, варто було ступити на поле, де викладачі зібрали учнів. Нині тут були присутні не лише звичні міс Лорвуд та містер Вітан, а й інші працівники академії. Ганна Фора куталася в вовняну шаль і смішно підіймала верхню губу, бажаючи зігріти диханням свій ніс; Зіта Грау в шикарному хоч і старому пальті грізно оглядала дітей, ті, на яких падав її погляд, різко знижували голос і намагалися вдати, що з цікавістю вивчають сніг, ніби бачать його вперше. Інші викладачі нетерпляче поглядали у бік головного корпусу, чекаючи на появу ректора, при цьому вони посилено вдавали, що зібралися тут виключно заради нагляду за студентами та підтримки дисципліни.

- Ну цього разу ти точно не відвернешся, щур!

Голос Клода досяг моїх вух рівно за секунду до того, як снігова грудка розміром з яблуко врізалася з Геррі й збила його з мого плеча. Я лише здригнулася і зупинилася, здивовано дивлячись на те, як компаньйон пискнув, розкрив крила і зумів трохи пом'якшити падіння.

- Та що за нестерпне хлопчисько! - здійнялося звірятко. Він розпушив шерсть, вишкірився і кинувся на Клода: — Зараз я тебе загризу!

Діти, побачивши куницю, що мчала на них з бойовим кличем, спочатку здивувались, а потім з криками кинулися врозтіч. Клод, підганяючи Геррі знущаннями, припустив за будівлю академії. Викладачі встигли лише кілька разів гукнути хлопчика, але він за хвилину вже зник за поворотом.

- Повернеться, - філософськи зауважив Жак, ніби таке часто відбувалося на його заняттях.

Я швидше підійшла до викладачів і підняла комір свого кожуха, сподіваючись захиститися від поривів крижаного вітру.

- Де демон? - невдоволено бурчала Ганна, притупуючи ніжкою. - Зібрав усіх на холоді, а сам не прийшов?

Говорити, що її особисто ректор явно не кликав, не довелося. На вільному місці галявини сніг раптово піднявся на висоту людського зросту і закружляв у швидкому хороводі. Діти злякано відсахнулися, розмови стихли. Сніговий смерч став щільнішим, а за мить опав, показавши ректора, що матеріалізувався нізвідки. Дорайн блиснув ікластою усмішкою і привітав усіх присутніх. У мене ця поява викликала лише іронічну посмішку: виглядає, звісно, ​​ефектно, але надто енерговитратно. Щось спільне явно було між Клодом і нашим ректор.

Крик, що пролунав з-за рогу, змусив ошелешено завмерти й обернутися у бік звуку не лише дітей, а й викладачів. Навіть демон виглядав спантеличеним.

Клод і Геррі вискочили з-за будівлі одночасно і з усіх ніг помчали в наш бік. Очі їхні були злякано розплющеними, а з ротів виривалися несамовиті крики. Причина такої поведінки учня і мого компаньйона з'явилася за кілька секунд, озирнулася на всі боки зацікавленими зміїними очима і з висунутим з пащі роздвоєним язиком кинулася наздоганяти втікачів. Слідом за однією віверною показалися два її родичі й теж поспішили навздогін. Більшість студентів, побачивши подібну навалу, розвернулася і помчала до корпусу, оголошуючи округу писком і вереском.

– Стояти!

Напевно, Дорайн забув додати «і мовчати», адже тієї ж миті, як слово, злетіло з його вуст, всі зупинилися і заткнулися. Навіть я відчула на собі дію демонічної сили. Невідоме мені заклинання на мить змусило мене завмерти, а потім різко схлинуло. Дітям цього моменту вистачило, щоби перестати бігти й нерішуче зупинитися на місцях.

Віверни теж здивовано завмерли. Вони переглянулися між собою, але з місця більше не зрушили, лише дивилися на учнів та облизувалися.

Дорайн чомусь одразу обернувся до мене і невдоволено скинув брову, ніби підозрював, що це я нацькувала драконовидних на Клода. Довелося під хрускіт снігу, йти до пташенят. При моєму наближенні вони завиляли хвостами й пригнулися до землі, ніби дворові цуценята, висловлюючи бажання чи пограти, чи отримати якусь смакоту.

- А вони кусаються? - спитав хтось за моєю спиною.

- Ні, - з моїх рук зірвалося плетіння. Віверни забурчали й сміливіше підбігли до мене, дозволивши погладити. Не обертаючись, продовжила: - Вони просто діти та хочуть грати. Я зараз виведу їх.

- Міс Міон, а можна їх погладити? - Хейлі підійшла ближче, зупинилася на відстані трьох кроків і зацікавлено дивилася на дитинчат віверни.

- Думаю, так, - я невпевнено подивилася на злодійку. Вона засяяла і неквапливо підійшла до пташенят, простягла руку. Малята спочатку позадкували, чомусь злякано поглядаючи на мене, а потім подалися вперед, обнюхали руку дівчинки та наступної миті вже почали стрибати навколо неї. З писками розчулення до Хейлі приєдналася зграйка дівчаток, і діти почали тицькати грайливих пташенят.

- Ми можемо почати? - глузливо уточнив Дорайн. Я здригнулася й обернулася до усміхненого демона. Кивнула і поспішила зайняти своє місце поряд із викладачами. Діти неохоче відірвалися від віверн, які побігли до паркану, захопившись чимось іншим, і теж вишикувалися перед ректором.

Поки Дорайн пояснював учням, що на них чекає сьогодні, я озирнулася, проводжаючи поглядом лускатих малюків. Трійця підбігла до огорожі території й почала копатися у снігу. Схиливши голову до плеча, відчайдушно спостерігала за тим, як найжвавіша з виводка майже пірнула під сніг і виштовхувала назовні чорні замерзлі грудки землі.

Адже саме там колись знаходилася клумба, під якою слузі демона було наказано сховати артефакт.

- Вашими противниками будуть усі присутні викладачі, - несподівано заявив Дорайн, і розслаблені вчителі стрепенулися. Студенти посміхнулися, оглядаючи ошелешені обличчя.

- Чого це раптом? - злякано вигукнула Ганна. Я лише здивовано дивилася на загадково усміхненого демона, який незворушно знизав плечима:

- Недарма ж ви всі прийшли сюди. Якщо з'явилися, то візьмете участь у заході.

- Тільки цур ви без стража, містер ат Рогад! - Вигукнув Олівер, і його підтримав безладний хор.