26. Артефакт

Цього тижня я таки викроїла час поговорити з горе цілителькою. Постукала до кабінету, дочекалася поки незадоволений жіночий голос дозволить увійти й зустрілася поглядом із жінкою років тридцяти п'яти. Чорне волосся вона зібрала в недбалий пучок і сиділа за столом, пухкою рукою записуючи щось у зошит.

Розмова вийшла не найприємнішою. Спочатку міс Дарра вирішила просто вигнати мене, не дослухавши. Вона навіть підхопилася з місця, опинившись на голову нижче за мене, обурено замахала руками. Мабуть, вона закотила б істерику, якби раптом за моїм плечем не розкрила капюшон золота кобра.

Після цього цілителька притихла, зблідла і зволіла вислухати все, що я скажу.

Я пішла лише переконавшись, що жодних неперевірених діагнозів міс Дарра дітям ставити більше не буде. Повертаючись до свого кабінету, я з посмішкою гладила золоту луску браслета. Страж мило вивернувся і підставив голову під пальці. Все-таки дивні ці демони... як можна дати майже незнайомій людині щось, зроблене з частинки своєї душі?

Заняття з бойової магії з допомогою вартового проходили спокійно. Мені доводилося лише коригувати дії учнів та перебувати поруч. Добре, що теоретичні знання в цій галузі я мала.

Кілька разів під час занять з тренажером я ловила себе на тому, що відчувала поруч присутність Дорайна. Здавалося, відчувала в повітрі запах сандалу та тютюну. У ці моменти чомусь ставало особливо тепло та спокійно. Я навіть крадькома принюхалася до браслета, запідозривши, що річ ввібрала запах господаря, і вислухала з цього приводу єхидний коментар від Геррі, але метал пах металом, тобто практично ніяк.

Йозеф продовжував зрідка навідуватися до мене в нічних жахіттях, але більше жодних проявів його присутності в моєму житті я не виявляла. З одного боку це неймовірно тішило мене. На території Академії Проклятих я відтепер ходила з високо піднятою головою та впевнено розправленими плечима, щиро сміялася на заняттях з дітьми, розповідаючи кумедні випадки з практики, намагалася давати більше прикладів із життя та цікавих фактів про нові теми. Я починала жити знову, навіть зробила другу спробу замовити документи на старе ім'я, але Ліззі попросила почекати. Виявилося, Кларк Ранто зв'язувався з нею і повідомив, що повернеться за кілька місяців і закриє всі заборгованості.

Але інколи голову відвідували інші думки. Набагато похмуріші й страшні. Здавалося, що чоловік давно знайшов мене, з його зв'язками та силою це не було надто складно, але чомусь він не поспішав показати себе, не виходив на світло. Чи вирішив він дати мені спокій? Навряд чи… Чи відпустить він жертву над якою кілька років знущався, замкнувши у власному будинку? Не віриться у такий результат. Чому ж він досі не заявив про себе? Може він причаївся і чекає на зручний момент?

Такі думки я намагалася швидше відганяти та перемикатися на роботу.

Дорайн затримувався, і я почала переживати. В останній навчальний день тижня почула від викладачів, що законопроєкт Аргала Коріуса у парламенті відхилили, а наш ректор засвітився у статті про публічний скандал із вищезазначеним демоном.

Цілий день думала про те, що мені варто взяти у Ліззі Лорвуд свіжий випуск газети й ознайомитися з подробицями скандалу. Краще було б особисто запитати все у ректора, але я навіть не здогадувалася, коли він повернеться.

Після занять мене зустрів Жак Вітан. Ми зіткнулися посеред коридору на другому поверсі.

- Елері, - викладач посміхнувся, перегороджуючи мені шлях. Я приязно кивнула у відповідь.

- Чи не хочете навідатися в місто разом зі мною? - Запитав чоловік. Я спантеличено поглянула на нього, а потім уточнила:

- Вам потрібна моя допомога?

- Ні, - Жак відвів очі, а його посмішка стала розгубленою. - Просто хотів запросити вас випити кави або прогулятися парком.

Я здивувалася, дивлячись на співрозмовника. Зап'ястя кольнуло холодком. Кинувши швидкий погляд на руку, я помітила, як золота змійка зацікавлено висунула голову з-під рукава, вивчаючи містера Вітана поглядом. Довелося швидше заховати руки за спину.

- Не подумайте нічого поганого, - поспішив виправдатися викладач. - Я не хотів сказати нічого образливого. Просто ви дуже гарна дівчина, міс Міон, і я хотів дізнатися вас краще.

Змія на руці нервово смикнула хвостом.

- Вибачте, Жак, - відповіла я, почуваючи себе останньою сволотою. - Я не можу піти з вами. Я впевнена, що ви хороша людина, але прошу вас залишити наші стосунки такими, якими вони є зараз. Я не шукаю чогось більшого.

Чоловік підібгав губи, але зрозуміло кивнув, сумно посміхнувся і пішов.

- А з цим ти якось м'яко, - прокоментував Геррі. - Демона відшиваєш набагато бадьоріше.

Я зітхнула і подумки відповіла: «бо разом із демоном доводиться відшивати ту частину себе, яка закохалася у красеня ректора». Компаньйон жодної відповіді від мене не дочекався. Я поправила костюм і скоріше пішла до міс Лорвуд.

Коли я поверталася до гуртожитку, кутаючись у пальто від вітру, а в руці стискала заповітну газету, мене гукнули. Мимоволі здригнулася, але змусила себе швидко обернутися. Побачивши чоловіка, що наближався до мене впевненою ходою, довелося опустити голову вниз, приховуючи радісну посмішку.

- Все в порядку? - спитав Дорайн, зупинившись за крок від мене. Я впоралася з власним обличчям і кивнула, піднявши голову. Подивилася в демонічні очі навпроти й всі старання пішли куниці під хвіст. Губи знову скривилися в посмішці:

- З поверненням.

Містер ат Рогад кілька секунд здивовано вивчав мої губи поглядом, а потім теж усміхнувся.

— Ніколи не думав, що колись я з нетерпінням чекатиму повернення до Академії Проклятих.

Ця фраза явно завертала розмову в якесь неправильне русло, і я рефлекторно зробила маленький крок назад. Демон це помітив і миттєво посерйознішав. Мрійливий блиск його очей потьмянів, голос став холодним і діловим.

– Як сьогодні пройшло заняття на тренажері?

- Начебто так само як і завжди, - я знизала плечима, а потім насупилась, згадавши одну деталь: - Тірен скаржився ніби останні заклинання були слабші за звичайні. Немов плетінням не вистачало потужності.