22. Балка

Дорайн почав зі стандартного вітання та напуття для учнів. Мені здалося, що він узяв підготовлену промову Філена ат Горти. Перші лекції минулого лектора рік у рік мало чим відрізнялися один від одного.

Учні спочатку з цікавістю розглядали демона, слухали, придивляючись, а потім неспішно приймалися за звичні справи на лекціях. Хтось просто малював у зошиті, хтось перешіптувався з сусідом по лаві. По аудиторії пішли записочки, діти почали крутитися на місцях.

Я закусила губу, дивлячись на учнів. Мої літні колеги глузливо посміхалися і поблажливо дивилися на ректора. Загострена емпатія змусила мене крутитися на місці, ситуація в аудиторії незримо розпалювалася, і в один момент вибухнула вигуком мого знайомого рудого забіяки:

- У Годамн новий ректор: містер ат Рогад. Все в ньому бездоганно: заможний гарний гад.

Аудиторія миттєво відгукнулася реготом, а разом із невигадливою дражнилкою хлопчик кинув у демона трьома енергетичними кульками, що світилися жовтим. Дві з них полетіли у бік ректора, а третя, схоже, втратила траєкторію і влучила у стелю над головою Дорайна. Чоловікові вистачило лише погляду, щоб розвіяти два плетіння.

- Як ваше ім'я, студенте? - тоном ввічливим, але суворим, уточнив Дорайн. Діти почали стрімко заспокоюватись під холодним владним поглядом чоловіка.

- Клод Сано, - сміливо дивлячись у вічі демону вимовив задира. Я пам'ятала цього хлопця ще зі свого першого дня в Хаолі, поряд з ним сидів і тихий Кір, котрого нещодавно демон силою думки зняв зі свині. Рудий схрестив руки на грудях і посміхнувся: — Ви даремно приїхали до нас, містере демон! Академія Проклятих не терпить слабаків!

Я обурено глянула на хлопця, втративши дар мови. Учні в аудиторії загули, почулися схвальні вигуки, а Дорайн лише дивився на учнів, чогось чекаючи.

- Ну все, вони його зжеруть, - прокоментував Геррі, притискаючись до мого плеча.

Я почула як задоволено перемовлялися Ганна Фора і Зіта Грау, і вже збиралася підскочити з місця і попросити тиші, як раптом зал наповнив гуркіт, а стеля над демоном розкололася.

Точніше це мені з переляку здалося, що все руйнується, а насправді це була лише частина балки з побілкою, в яку ввібралася третя енергетична кулька, вона відкололася і впала вниз прямо на голову демону. Дівчата зойкнули. Деякі хлопчаки підхопилися з місць. Більшість викладачів навіть не усвідомили, що відбувається. Фольт схопився за серце, Геррі зашипів мені на вухо, Ліззі спробувала вигукнути заклинання, але все сталося надто швидко, і вже через секунду величезний уламок балки розбився об перешкоду, а в аудиторії на кілька секунд утворилася гробова тиша.

- Що це? Як це? - почувся шепіт з усіх боків. Я ледве змогла змусити себе видихнути та відвести руку від обличчя, уклавши її знову на коліна.

- Страж, - кілька невпевнених голосків із різних кінців аудиторії.

Викладачі перебували в повному шоці, дивлячись на те, як золота кобра складає свій капюшон, струшуючи залишки побілки та дерев'яних уламків, потім стрімко зменшується в розмірах і підіймається на своє колишнє місце, обвиваючи кисть ректора.

Дорайн навіть оком не змигнув. Він серйозно дивився на учня, який завмер з відкритим ротом, явно не чекаючи подібної вистави. В голову закралася думка, що демон спеціально не скористався заклинаннями або не ухилився просто для того, щоб продемонструвати свою силу. А її справді було багато, особливо з огляду на те, що ректор відтворив вартового всього кілька днів тому.

Відірвавшись від споглядання Дорайна, я глянула на дітей і не змогла стримати посмішки. Чи випадково, чи спеціально, але бажаного ефекту демон досяг. Прокляті дивилися на нього хто з неймовірним захопленням, хто з повагою, багато хто з інтересом, але більше не залишилося жодного погляду, що демонстрував непокору. Ректор зміг утвердитися в панівній ролі, не вдаючись ні до насильства, ні до залякування. Навіть викладачі принишкли, дивлячись на містера ат Рогада. Тільки я посміхалася, і Дорайн раптом підвів погляд, глянувши на мене. Ледве помітно підняв брову, ніби питав: «Як вам ефект, Елері?». Продовжуючи посміхатись, я кивнула. Після цього ректор як ні в чому не бувало продовжив свою промову, і тільки в її кінці з місця підняв руку той самий рудий Клод, після запитального погляду Дорайна, він промовив:

- А ви знаєте заклинання Востраса?

Від такого питання я здригнулася і відкинулася на спинку лавки, з подивом дивлячись на хлопця. По аудиторії пройшов шепіт. Анна Фора постаралася прикрикнути на учнів з місця, бажаючи зам'яти незручне запитання, але Дорайн одним жестом змусив її замовкнути. Він задумливо дивився на Клода. Ні в позі, ні у виразі обличчя демона нічого не змінилося, ніби хлопчик запитав про заклинання зростання бобів, а не про один із видів заборонених і жорстоких тортур. Це заклинання колись розробляли для страти зрадників імперії, і тепер майже не використовували.

- Знаю, - відповів демон тихо і породив нову хвилю шепоту, навіть викладачки заохали.

– Покажете? - не звертаючи ні на кого уваги, з придихом запитав учень. Так могла дитина попросити на свято Півроку дорогу і бажану іграшку. Ця інтонація змусила мене обернутися і подивитися на Клода уважніше. А Дорайн, подумавши, повільно кивнув:

- Якщо випаде нагода.

Така відповідь раптово задовольнила хулігана, він обернувся до свого друга і щось зашепотів йому на вухо.

- А тепер, діти, всі на лекції за розкладом! – дзвінкий голос Ліззі наповнив зал. Учні підхопилися зі своїх місць та побігли до виходів з амфітеатру. Я затрималася, бажаючи пропустити потік дітей. Все одно до заняття ще чверть години, а цих непосид до дзвінка до кабінету не заженеш.

- Як вам вистава? - поцікавився ректор, коли ми зустрілися біля виходу зі спорожнілої аудиторії. Я поправила русявий локон і осудливо глянула на Дорайна:

- Ви знали, що Клод спробує зірвати вашу промову?

- Не був певен точно, але здогадувався, - чоловік зробив невизначений жест рукою. - Хтось безперечно зробив би спробу провернути щось подібне. Немає значення на першій лекції чи на п'ятій, але перевірки нових викладачів на вошивість ніхто не скасовував. Ви помітили, що він дуже сильний?