21. Примарні скакуни

День почався нервово. Мені ледве вдалося заснути минулої ночі, я все думала про те, як мені належить вітати дітей у ролі викладача.

Дорайн, який зустрів мене на порозі академії, звичним жестом обернув недопалок сигарети в попіл, а мені простягнув другу чашку з кавою. Я здивовано прийняла, навіщось зазирнувши всередину судини, хоча запах дорогих мелених зерен не дозволяв засумніватись у тому, що саме за чорна рідина знаходиться всередині білого керамічного кухля. Я рідко п'ю каву, особливо таку - чорну і міцну - але сьогодні був саме той випадок, коли це не завадило.

Ми з демоном обмінялися кількома стандартними фразами. Він демонстративно не дивився на мене, а от я все ж таки крадькома поглядала на красивий профіль. Дізналася, що Загір поїхав до Шедану одразу після розмови з другом, а всі викладачі вже в Годамн, але їх не вистачає для повного штату, тому ректорові та завідувачці доведеться так само вести лекції.

Тепер я стояла на другому поверсі головного корпусу і з вікна спостерігала за тим, як до відчинених воріт під'їжджають криті візки без коней. Ректор, Ліззі Лорвуд, кілька літніх викладачок та Фольт Уський зустрічали дітей біля воріт. Демон хмурився і кривив праву половину рота, схрестивши руки на грудях, він явно відчував себе не у своїй стихії. Чомусь згадала нашу першу зустріч з Дорайном і чмихнула від сміху: він зовсім не вписувався в роль ректора найгіршої академії Ізаріди. Занадто сильний, гордий, гарний і... демон.

- Ти чого там радієш, Ель? - підозріло уточнив Геррі, поклавши лапки на скло й уважно вивчаючи дітей, що виходять із возів. Його хвіст нервово смикався, підмітаючи підвіконня.

- Смішне згадала, - не стала я вводити в курс своїх думок звіра. Все одно він зараз більше зосереджений на учнях, ніж на мені.

- Він тобі явно щось підлив у каву, - Геррі озирнувся, зміряючи мене підозрілим поглядом, і знову прилип до скла. Я знизала плечима, подумавши, що після розмови з демоном, який запевнив мене в тому, що я можу подивитися з вікна і звикнути на відстані, мені справді стало спокійніше. Хвилювання на рахунок першого навчального дня, який неминуче настане завтра, трохи притупилося, я все ще відчувала, як воно ворушиться десь унизу живота, але зараз успішно ігнорувала це. Не стала запевняти компаньйона, що якби ректор щось підлив мені, я швидше за все відчула б домішку магії чи трав, все-таки лікар повинен розбиратися і в ліках, і в отрутах.

- Дивись! - Геррі раптом підскочив на місці й тицьнув лапою у вікно. Скло жалібно брязнуло, а я здригнулася від несподіванки, але все ж таки звернула увагу туди, куди вказував кігтик звірка. Компаньйон прокоментував: - Наш знайомий кабанячий вершник.

Я знайшла напівкровку поглядом і чомусь усміхнулася. Хлопчик насторожено озирався на всі боки, притискаючись до свого рудого друга, який почував себе набагато впевненіше.

Викладачі перевіряли за магічними списками прибулих дітей, відзначали та відправляли до гуртожитків. Декого затримували на кілька хвилин, щось уточнювали й теж відпускали.

Мій погляд ковзав по головах дітей і раптом зупинився на одній світлій маківці. Щупла дівчинка у поношеній куртці з темними очима, які яскраво контрастували з її коротким волоссям, йшла похнюпившись і сунувши руки в кишені. А ось і моя вокзальна злодійка!

Цікаво, діти втікають з літньої резиденції, чи деякі навіть не доїжджають до неї, залишаючись у Хаолі? Дивно, але під час навчання я навіть не звертала на подібне увагу. Хоча це легко пояснити тим, що друзів у мене ніколи не було, та й спілкувалися сироти зі мною, в минулому досить забезпеченою дівчиною зі щасливої ​​родини, не особливо горіли бажанням. Тому всіх таємниць мешканців Академії Проклятих не знала навіть я.

- Ходімо, Геррі, - зітхнула, відвертаючись від вікна. - Потрібно підготуватися до майбутніх лекцій.

Я попрямувала коридором у бік мого робочого кабінету. Компаньйон ще кілька хвилин зацікавлено розглядав те, що відбувається за вікном, а потім кинувся наздоганяти мене.

***

Вранці наступного дня ледве змогла нанести макіяж. Руки тремтіли, Геррі бігав по підвіконню і розказував як він переживає. Але ж він лише крилата куниця, що говорить, яка сидітиме на моєму столі або взагалі сховається в ящик, який він уже обмилував під час моїх підготовок до лекцій.

Так розпочався перший навчальний день цього року.

- Ще й дощ намічається, - коментував мій приятель усе, що бачив з вікна. Я зітхнула, востаннє пильно оглянула себе у дзеркало й відвернулася. Все одно хоч би як я намагалася створювати яскраві акценти в одязі чи макіяжі, найвиразнішими на моєму обличчі залишалися очі - зелені як перша літня трава - подарунок від демонічної мами. Хіба що маленькі зірки не танцювали в отруйній райдужці.

- Ходімо, Геррі.

- Щось мені не хочеться, - звірятко плюхнувся на власний хвіст і примружив одне око. Я знизала плечима, спішно перевіряючи, чи все необхідне я взяла з собою.

- Тоді чекай на мене в кімнаті.

- Але як же ти без мене впораєшся? - компаньйон окинув мене поглядом, почухав передньою лапкою вухо і великодушно вирішив: - Гаразд, вмовила, піду з тобою.

- Давай швидше, Геррі, - я звично проігнорувала поблажливий тон звірка. - А то на вступну промову запізнимося.

- А хто її штовхатиме? - з цікавістю запитав компаньйон, одним стрибком посідаючи своє законне місце: - Невже сам містер демон наважиться привітати Проклятих?

- Думаю, це зробить Ліззі Лорвуд, - я зачинила двері кімнати та поспішила до головного корпусу. На подвір'ї було багатолюдно. Вихованці академії рухалися в одному зі мною напрямі, і з їхніх розмов я зрозуміла, що найбільш обговорюваною новиною є саме Дорайн ат Рогад, але все ж таки додала для Геррі: - Наш знайомий не має досвіду роботи з дітьми, тому, швидше за все, він передоручить цю роль завідувачці, адже вона знає Годамн якнайкраще. Мені іноді здавалося, що вона з академією приблизно одного віку.

***

Як з'ясувалося, я помилялася. Не про вік міс Лорвуд, хоч і в цьому випадку я явно прикрасила, але в тому, що виступати перед дітьми на вступній лекції нового навчального року збирався особисто ректор.