13. Рюкзак

- Ти з'їхала з глузду! - Геррі зовсім не переймався тим, що його можуть почути й несамовито верещав. Після першого ж крику мені у вухо, я скинула компаньйона з плеча, і тепер він біг за мною по землі, обсипаючи мене останніми словами. Я навіть уразилася його нецензурному словниковому запасу: за весь шлях від головного входу в корпус і до дверей підвалу він ні разу не повторився. Я мовчки пройшла до відкритого отвору в стіні й зупинилася навпроти нього. Геррі завмер поруч важко дихаючи. Втомився бідолаха лаятися на бігу.

- Збожеволіла, - підтвердила я, відреагувавши лише на його останню фразу, яка виявилася досить пристойною.

- Те, що ти хочеш зробити це безумство, - звірятко понизив тон. Він перевів погляд з мене на вхід у підвал і позадкував.

– Я вже це казала.

- А я підтверджую, Ель, це самогубство. Це прокляття вже двічі мало не вбило тебе, а тепер ти хочеш… та ти ж просто вирішила сунути голову в пащу голодній дросері й сподіваєшся, що це всього лише квіточка, але забуваєш, що її соки можуть розчинити навіть сталь.

- Прокляття це не дросера, - я зморщила носик, і почала поправляти свою сукню, свідомо відтягуючи момент спуску вниз. - Воно не має фізичного втілення і минулого разу мене не вбило.

- Воно не вморило нас лише тому, що тебе двічі врятував демон! - вигукнув Геррі, розпушивши шерсть. Напевно, вимовлене ним зовсім не вкладалося в його картину світу, де демони мали бути страшними й підступними лиходіями, і від того він був вражений удвічі більше. Раптом друг заспокоївся і скорчив стурбовану фізіономію: - Він після цього ще не повинен на тобі одружитися?

- Фу! - навіть здригнулася: - Не потрібний мені чоловік. Ні новий, ні тим паче старий. А порятунок від другого лежить наприкінці цих сходів. Геррі, ти зі мною чи будеш тут?

- Та куди ж я тебе одну відпущу? - пробурчало звірятко, неохоче деручись на своє звичне місце по моєму одязі. - Ідемо вже. Вершитимемо найбільшу дурість у нашому житті!

- Може вона ще не найбільша, - моя посмішка вийшла трохи нервовою, але більше я не м'ялася і впевнено зробила крок вперед.

Підземелля не змінилося. Я закусила губу і стиснула кулак, вгамовуючи тремтіння в пальцях, а другою рукою трималася за стіну, намагаючись зберігати з навколишнім світом більше фізичного контакту.

Мій план був простим. Якщо демон не може побачити прокляття, а я надто швидко піддаюся його впливу, то треба взяти відстрочку для пошуку та відвадити видіння від мене. Виникає питання як поєднати ці два процеси, якщо комісія з Міністерства Магії прибуде вже завтра?

Відповідь прийшла сама собою: я можу зациклити прокляття на собі. Хоча б на один день, поки контролери не поїдуть геть, нічого не виявивши. Чорне чаклунство буквально висітиме на мені, ніби приклеєне, і в приміщеннях академії його не знайдуть, а потім я поверну його на місце і знову візьмуся за пошуки розгадки. Головне, щоб комісія поїхала не більше як через дві доби з моменту накладання мною чарів. До того ж наївшись моєї енергії прокляття буде реагувати на мене набагато слабше. Переситившись однакових еманацій аури, воно почне шукати інших.

Питання дійсно стояло лише в тому чи зумію я впоратися з прокляттям, поки в Годамн проходитиме перевірка? Я сподівалася, що відповідь виявиться позитивною.

– Ти це чула? - Геррі стрепенувся, вдивляючись у кінець коридору.

- Це водопровід, - озвалася я, опускаючись на коліна. Швидко почала креслити на брудній підлозі символи магічного ритуалу прив'язки, нашіптуючи заклинання. Геррі нетерпляче танцював у мене на плечі, крутячи головою по боках і нервово змахуючи крильцями.

Заклинання було вимовлено тричі, після чого коло спалахнуло блакитним світлом ознаменувавши успішно проведений ритуал. Я піднялася на ноги, прислухаючись до себе і намагаючись визначити причину втоми, що впала на плечі: наслідки незвичного чаклунства або відлуння прокляття, що повисло на мені.

- І що тепер? - прошепотів на вухо Геррі. Я здригнулася від несподіванки, налякавши цим рухом компаньйона. Він подивився на мене великими переляканими очима, а я зітхнула і розвернулася до сходів.

- Поки незрозуміло, але тепер воно прив'язане до мене, і в Годамн ніхто не виявить темне чаклунство. Нам доведеться завтра прогулятися, якраз хотіла сходити до того чоловіка, чиї контакти дала Ліззі Лорвуд.

- Слухай, Ель, - Геррі трохи розслабився, варто було нам вийти з підземелля. - А хороший спосіб позбутися прокляття - навісив на іншу людину і висить собі.

- Так їх найчастіше одразу на людей і вішають, - пирхнула я. - Звідки думаєш у нас стільки казок про зачарованих принців, які перетворилися на чудовиська? Чи про дівчат, які від будь-якого незрозумілого предмета впадають у довічну сплячку до поцілунку першого зустрічного красеня? Просто зняти прокляття з людини набагато складніше, ніж із неживого предмета чи місця. Практично неможливо.

- Отже, ти тепер…? - Звір ледь не впав з плеча, подивившись на мене з невимовним жахом. Я хитнула головою:

- Ні, я лише прив'язала його до себе. У цьому ритуалі є певний захист: дві доби я можу носити прокляття як рюкзак за плечима і будь-якої миті за бажанням скинути його на підлогу, але якщо проношу хоч на хвилину довше, то вмістище порветься і прокляття поглине мене, злившись повністю.

- Тобто тепер над нами завис таймер, що відраховує дні до загибелі?

- Якщо дуже згущувати фарби, то так, - змушена була погодитися я.

- А чи може воно впливати на тебе?

- Не тільки може, а й буде. Тому якщо ти хочеш, Геррі, можеш поки що пожити в іншій кімнаті.

- Ану циц, - звірятко спритно дотягнувся до мого носа і тицьнув у його кінчик лапкою. -  Ель, я завжди з тобою буду, навіть якщо проганяти станеш - не піду! А зараз тим більше тебе не залишу! Знаєш, а цей демон-ректор тобі повинен буде, адже ти і його парі рятуєш. Він сьогодні поки казав, що доведеться змиритися з програшем, трохи щелепи собі не зламав.

- Демонічний темперамент, - розсміялася я, згадавши з яким виглядом сидів у кріслі Дорайн, коли вирішив здатися. Хоча варто віддати йому належне - я чула історії про демонів, у яких витримки було набагато менше і вони могли б у такому стані рознести половину академії.