12. Привиди

На моїх руках безперечно була кров, а під ногами - мокра слизька глина.

- Що відбувається? - прошепотів Геррі, марно оглядаючись. Імла огортала нас щільним коконом, наступаючи з усіх боків. - Де демон?

- Гадки не маю, - насторожено відгукнулася і постаралася заспокоїти нас обох: - Геррі, все, що ти зараз бачитимеш навколо лише витівки прокляття, пам'ятай про це. Моя сила при мені, я зможу захистити нас.

- Я знаю, але мені все одно страшно, - чесно зізнався друг.

- Це нормально, - я говорила спокійно і розмірено, хоча все ще була напружена, не знаючи чого очікувати цього разу. - Тримайся за мене міцніше, ми скоро виберемося звідси. Я думала завтра вирушити до міста. Хочеш, зайдемо у “Пишні булочки” по дорозі назад?

- І купимо там еклери? - тремтячим голоском підтримав розмову Геррі. Я постаралася спокійно посміхнутися:

- Та горішки. Чи може ти хочеш спробувати чізкейк?

Відповісти компаньйон не встиг, оскільки в той момент ми почули звуки швидких кроків. Прямо на нас у непроглядній темряві хтось біг. Геррі пискнув і втиснувся в мене, а я зробила крок назад, намагаючись притиснутися спиною до стіни, яка повинна була знаходитися там. Стиснувши кулаки, я слухала як хтось наближається, і раптово розрізнила злякані схлипи, а після цього темрява розступилася.

Це була дівчина в порваній сірій сукні, з довгим розпатланим волоссям і виразом неймовірного жаху на обличчі. Вона бігла і намагаючись утримати забруднену кров'ю сукню, що майже розповзалася на ній. Я все ще впізнавала підвальний коридор, яким рухалася дівчина, але водночас він змінився, зі стін немов зійшло декоративне покриття, а натомість з'явилися масляні лампи. Підлога була залита темною жижею - сумішшю води та чорної глини.

Я завмерла здивовано дивлячись на перелякану незнайомку. Вона порівнялася з нами і я вже думала, що ось-ось вона зверне свою увагу на нас, але дівчина просто промчала повз, ледве не розтягнувшись на слизькій підлозі, але змогла вхопитися вільною рукою за стіну і знову кинулася вперед.

- Хто це? - здивувався Геррі, висунувши мордочку з-за моєї шиї.

- Тобі не втекти, Арино! - рик, що пролунав слідом, змусив мене підстрибнути на місці та обернутися в той бік, звідки прибігла незнайомка. Запізно спало на думку, що в такому вигляді можна тільки тікати від страшної загрози, і вона з'явилася в протилежному кінці коридору.

- Думаю, нам теж варто бігти, - підказав Геррі, але я не рушила з місця, дивлячись на демона, що наближався до нас.

Високий широкоплечий чоловік з величезним ножем у руці, що безвольно повисла, загрозливо насувався на мене. Не в силах поворухнутися, втиснулася в стіну і невідривно дивилася в його блискучі червоні очі, які до мого величезного полегшення дивилися вслід втікачці.

Бідолашна жертва намагалася смикати за ручки замкнених підвальних кімнат, ніяк не знаходячи собі укриття. Нарешті одна з них піддалася. Дівчина відчинила старі міцні двері й все-таки впала, остаточно забруднивши сукню. Рачки вона заповзла у приміщення, зникнувши з мого поля зору.

Переслідувач у цей момент порівнявся зі мною. Я розглянула спотворене безумством обличчя і палаючі очі, тижневу щетину на впалих щоках, гострий ніс, великий рот з тонкими губами. Цей чоловік зовсім не підходив під моє нове сприйняття демоні. Виявляється, вони бувають і такими потворами.

Демон пройшов повз нас прямо до дверей, за якими зникла втікачка.

- Ти що робиш? - обурився Геррі, коли я невпевнено крокнула за червонооким.

- Треба зрозуміти, що ми бачимо, - пояснила я, тримаючись рукою за стіну і просуваючись уперед. Демон підійшов до потрібних дверей, продемонстрував звіриний вищир з подовженими нелюдськими іклами та ступив усередину кімнати.

- Навіщо це нам? Нам тікати треба!

- Насамперед необхідно дізнатися, що це за прокляття. Воно поводиться зовсім незвичайно, я ніколи раніше не чула ні про що подібне.

- Це ж не твій спогад, правда?

- У тому й річ, що ні. Уявлення не маю, що тут відбувається.

- І саме тому лізеш до демона в пащу? Говорив я тобі, вони всі звірі!

- Геррі, не панікуй. Він не бачить нас, ми просто зазирнемо і…

У цей момент з таємничого приміщення пролунав стогін. Я завмерла, а потім швидше наблизилася до прочинених дверей.

- Не треба! Не вбивай мене! - благала дівчина, забившись у дальній кут. Демон стояв перед нею. Він повільно підняв руку з ножем і зробив плавний рух, накресливши в повітрі кінчиком леза нерівне коло. Я зробила крок ближче, не реагуючи на біль у плечі від кігтів, що встромилися в шкіру.

- Тобі належить стати частиною великого винаходу, Арино, - пророкував демон.

- Хіба ти мало знущався з мене? - обливаючись сльозами запитувала жертва, вона сильно втиснулася в кам'яну стіну, наче сподівалася провалитися крізь неї.

- Ти станеш завершальною деталлю у реалізації великого задуму, припини ридати й підійди до мене.

- Безумець! - знову заволала дівчина, видаючи весь свій відчай і жах. Моє нутро болісно стиснулося, від того, що це почуття було мені знайоме, і я мимоволі зробила ще один крок уперед, піднявши руки до грудей. - Ти не зупиниш падіння імперії! Демони програють і ти нічого не зможеш.

Чоловік підняв вільну руку, вказавши на обличчя дівчини, і вона різко замовкла, ніби їй рота закрила невидима долоня. А ось її очі розширилися й обличчя спотворила гримаса невимовного жаху.

Не маючи сил поворухнутися чи зійти з місця, я спостерігала як демонічна сила підняла дівчину над землею, розкинула руки та ноги у позу зірки.

- Я завершу справу, - на рідкість тверезим і розважливим голосом сказав демон і ступив ближче до жертви. - І вона житиме ще довгий час після моєї смерті, приносячи демонам міць і владу.

Свою пафосну фразу безумець завершив помахом ножа.

Дівчина сіпнулася і раптом подивилася прямо на мене, її рот відкрився в беззвучному крику, а потім тіло безвільно обм'якло. Демон діловито дістав із грудної клітини серце і почав його оглядати.