7. Обручка

- Думаєш іти до міста - хороша ідея? - спитав Геррі, коли я одягалася у своїй кімнаті, розташованій у гуртожитку для викладачів.

Вночі я спала погано, прокидалася від кошмарів, уся в сльозах. Постійно снилося, що Йозеф знаходить мене та повертає додому. Уві сні чоловік після повернення то лупцював мене ременем до пів смерті, то тягнув за волосся у ванну і занурював головою у воду, тримаючи поки у мене не закінчувалося повітря.

Геррі весь час тулився до мене, але розумів, що його маленького тільця не вистачить, аби сховати мене від нічних жахів.

- Треба сходити в ломбард, щоб здати обручку, - сказала я, розчісуючи русяві локони. Нав'язливі думки про те, щоб повернутися у Стум самій і покаятися перед Йозефом, просячи його про прощення, я відкидала геть. Ліззі Лорвуд пообіцяла мені допомогти з оформленням магдоговору на довший термін, потрібно було тільки зайти до її знайомого мага, який займався контрабандою і міг швидко оформити документи на ім'я Елері Міон. Для цього потрібні гроші, які я розраховувала виручити за обручку, що спочивала в моїй сумочці. На пальці залишився тільки слід від довгого носіння ювелірного виробу.

- А якщо ми зустрінемо там Йозефа? - Геррі нервово постукав лапками по столу, на якому сидів. Його крильця дрібно тремтіли.

- Не зустрінемо, - заявила я, намагаючись додати впевненості своєму голосу. - Він, швидше за все, поїхав із Хаола. Тепер він або у Шедані, або…

Про другий варіант я намагалася не думати. Хоча момент, коли чоловік повернеться додому і виявить моє зникнення, незабаром неминуче настане. Але йому потрібен буде час, щоб знайти мене під іншим ім'ям. І я мала намір скористатися цим часом, а тому треба було якнайшвидше зробити собі нові документи й підписати магдоговір.

- Не хвилюйся, Геррі. Все буде добре. Ідемо!

Я зібрала волосся у хвіст і глянула у дзеркало перед виходом із кімнати. Під очима залягли тіні, але в цілому я мала непоганий вигляд.

Спокійно зачинила за собою двері на ключ, а, обернувшись, здригнулася і позадкувала. На мене насувався чоловік.

"Йозеф" - майнула в голові злякана думка, але наступної миті вона відхлинула, залишивши після себе неймовірне полегшення, яке може відчути людина, що прокинулась від затяжного кошмару. Незнайомець, що йшов коридором, зовсім не був схожий на мого чоловіка: невисокий і кремезний, з широкими плечима, короткою борідкою й акуратними бакенбардами, одягнений у спортивну форму. Він порівнявся зі мною і привітався:

- Добридень.

- Добрий, - спробувала усміхнутися, але серце все ще шалено билося в грудях, додавши тремтіння в голос.

- У вас все гаразд? Я раніше не бачив вас тут, - промовив чоловік, уважно оглядаючи мене.

- Я Елері Міон. Новий викладач медицини.

- Оу, - чоловік змінився в обличчі, а я відчула від нього запах дешевих сигар. - А я думав хтось зі старшокурсниць проникнув до гуртожитку для викладачів. Жак Вітан – тренер бойових мистецтв.

- Дуже приємно, - посміхнулася я у відповідь. - Ви тут нещодавно працюєте?

- З чого ви взяли? - спитав він, схиливши голову набік. Погляд його став прискіпливим, наче він мене в чомусь підозрював. А я розгледіла на його шиї наколку, які часто роблять у місцях позбавлення волі.

- Я раніше навчалася у цій Академії та не бачила вас тут.

- Перший раз зустрічаю випускницю цього закладу, - чоловік покивав, ніби підтверджуючи свої слова. – Невже самі вирішили повернутись?

- Так, чому б ні, - я знизала плечима, ледь не скинувши на підлогу Геррі. Тоді чоловік все ж таки вирішив відповісти на моє запитання:

 – Я влаштувався викладачем пів року тому. Зараз Годамн не гидує ніким із претендентів у вчителі. Вибачте, Елері, я б з радістю побалакав ще, але в мене тренування. 

- Рада знайомству, - попрощалася я і теж скоріше вирушила у справах.

Будинки в центрі міста, на околиці якого розташовувалася Академія Проклятих, були невисокими - всього три поверхи, коли в столиці в найбагатшому районі були суцільно семиповерхівки. Стум навіть у порівнянні з Хаолом був селом, а на тлі неосяжного міста семи вітрів взагалі губився. Зараз ми стояли на круглій площі Хаола. Її серцем був великий фонтан, у центрі якого на постаменті височіла мармурова діва. Навколо нього розмістилися лавки та акуратні газони, на яких висаджували квіти та розставляли садові прикраси у вигляді гномів та лісових фей. Гарні магічні ліхтарі зараз просто висіли над площею, як гірлянди, натягнуті від будівлі до будівлі, але я знала, що з настанням темряви вони спалахують і гарно висвітлюють площу приємним теплим світлом. Будинки розташувалися колом, облямовуючи площу, а від фонтану тяглися в різні боки вісім «промінчиків» – головні дороги міста.

- Нам туди, - я вказала у бік провулка, де за моїми спогадами знаходився ломбард, що працює в «сіру», тобто напівлегально. Ніякий розголос мені зараз не потрібен.

Я перетинала площу, низько опустивши голову і вчепившись руками у свою сумочку. А Геррі тим часом озирався на всі боки й коментував мені на вухо:

- Там якась крамниця в бірюзових тонах, наче лялькова. Скло на весь фасад і якісь напудрені тітки ходять.

- Це магазин краси міс Дани Люмпасі, - впізнала я, навіть не скосивши очі у бік салону. Він стояв на тому самому місці скільки себе пам'ятаю. Колись навіть я заходила туди, сподіваючись знайти якийсь казковий засіб, щоб сподобатися одному хлопчику в Академії.

- Магазин краси? - Геррі здивовано смикнув вухами, а я невдоволено пробурмотіла:

- Там продаються омолоджуючі креми, привороти, відвороти, чарівні парфуми та обереги.

- Але ж це все незаконно, - ахнув друг. Я лише хмикнула:

– Якщо засоби справжні та дієві, то незаконно. А якщо це просто устрична витяжка, маркована як "Універсальний збудник", то нічого кримінального.

- Але тоді це обман, - обурився Геррі. Я знизала плечима:

- Міс Люмпасі знає, що деякі жінки іноді дуже люблять обманюватися, особливо, коли одержимі кимось. Як на мене, то нехай краще годують своїх бідних обранців коренем петрушки та кленовою смолою, а не справжніми зіллями, що пригнічують волю. Але власниця мережі цих лавок не така безжальна, як тобі здається. Заспокійливі та антидепресанти в її крамниці цілком справжні та якісні.