7. Обручка

- Думаєш хороша ідея – йти до міста? - спитав Геррі, коли я одягалася у своїй кімнаті, розташованій у гуртожитку для викладачів.

Вночі я спала погано, прокидалася від кошмарів, уся в сльозах. Постійно снилося, що Йозеф знаходить мене та повертає додому. Уві сні чоловік після повернення то лупцював мене ременем до півсмерті, то тягнув за волосся у ванну і занурював головою у воду, тримаючи поки що у мене не закінчувалося повітря.

Геррі тулився до мене, але розумів, що його маленького тільця не вистачить, аби сховати мене від нічних жахів.

- Треба сходити в ломбард, здати обручку, - сказала я, розчісуючи русяві локони. Нав'язливі думки про те, щоб повернутися в Стум самій і покаятися перед Йозефом, просячи його про прощення, я відкидала геть. Ліззі Лорвуд пообіцяла мені допомогти з оформленням магдоговору на довший термін, потрібно було тільки зайти до її знайомого мага, який займався контрабандою і міг швидко оформити документи на ім'я Елері Міон. Для цього були потрібні гроші, які я розраховувала виручити за обручку, що спочивала в моїй сумочці. На пальці залишився лише слід від довгого носіння ювелірного виробу.

- А якщо ми зустрінемо там Йозефа? - Геррі нервово постукав лапками по столу, на якому сидів. Його крильця дрібно тремтіли.

- Не зустрінемо, - заявила я, намагаючись додати впевненості своєму голосу. - Він, швидше за все, поїхав із Хаола. Тепер він або у Шедані, або…

Про другий варіант я намагалася не думати. Хоча момент, коли чоловік повернеться додому і виявить мою пропажу, незабаром неминуче настане. Але йому потрібен буде час, щоб знайти мене, тим більше під іншим ім'ям. І я мала намір скористатися цією форою, тому треба було якнайшвидше зробити собі нові документи й підписати магдоговір.

- Не хвилюйся, Геррі. Все буде добре. Ідемо!

Я зібрала волосся у хвіст і глянула у дзеркало перед виходом із кімнати. Під очима залягли тіні, але в цілому я мала непоганий вигляд.

Спокійно зачинила за собою двері на ключ, а, обернувшись, здригнулася і позадкувала. На мене насувався чоловік.

"Йозеф" - майнула в голові злякана думка, але наступної миті вона відхлинула, залишивши після себе неймовірне полегшення, яке може відчути людина, що прокинулась від затяжного кошмару. Незнайомець, що йшов коридором, зовсім не був схожий на мого чоловіка: присадкуватий і кремезний, широкоплечий, з короткою борідкою й акуратними бакенбардами, одягнений у спортивну форму, він порівнявся зі мною і привітався:

- Добридень.

- Добрий, - постаралася посміхнутися я, але серце все ще шалено билося в грудях, додавши тремтіння в голос.

- У вас все гаразд? Я раніше не бачив вас тут, - промовив чоловік, оглядаючи мене вузько посадженими очима.

- Я Елері Міон. Новий педагог медицини.

- Оу, - чоловік змінився в обличчі, а я відчула від нього запах дешевих сигар. - А я думав хтось зі старшокурсниць проникнув до гуртожитку для викладачів. Жак Вітан – тренер бойових мистецтв.

- Дуже приємно, - посміхнулася я у відповідь. - Ви тут нещодавно працюєте?

- З чого ви взяли? - спитав він, схиливши голову набік. Погляд його став уважним, наче він мене в чомусь підозрював. А я розгледіла на його шиї наколку, які часто роблять у місцях позбавлення волі.

- Я раніше навчалася в цій Академії та не бачила вас тут.

- Перший раз зустрічаю випускницю цього закладу, - чоловік покивав головою, ніби підтверджуючи свої слова. – Невже самі вирішили повернутись?

- Так, чому б ні, - я знизала плечима, ледь не скинувши з одного з них Геррі. Тоді чоловік все ж таки вирішив відповісти на моє запитання:

 – Я влаштувався викладачем пів року тому. Зараз Годамн не гидує ні ким із претендентів у вчителі. Вибачте, Елері, я б з радістю побалакав ще, але в мене тренування.

- Була рада познайомитися, - попрощалася я і теж скоріше вирушила у справах.

Будинки в центрі міста, на околиці якого розташовувалася Академія Проклятих, були невисокими - всього три поверхи, коли в столиці в найбагатшому районі були суцільно семиповерхівки. Стум навіть у порівнянні з Хаолом був селом, а на тлі неосяжного міста семи вітрів взагалі губився. Зараз ми стояли на круглій площі Хаола. Її серцем був великий фонтан, у центрі якого на постаменті стояла мармурова діва. Навколо нього розмістилися лавочки та акуратні газончики, на яких було висаджено квіти та розставлено прикраси у вигляді гномів та лісових фей. Гарні магічні ліхтарі зараз просто висіли над площею, як гірлянди, натягнуті від будівлі до будівлі, але я знала, що з настанням темряви вони спалахують і гарно висвітлюють площу приємним теплим світлом. Будинки розташовувалися по колу, і від фонтану тяглися в різні боки вісім «промінчиків» – головні дороги міста.

- Нам туди, - я вказала у бік провулка, де за моїми спогадами знаходився ломбард, що працює в «сіру». Ніякий розголос мені зараз не потрібен був.

Я перетинала площу, низько опустивши голову і вчепившись руками у свою сумочку. А Геррі тим часом озирався на всі боки й коментував мені на вухо:

- Там якась крамниця в бірюзових тонах, наче лялькова. Скло на весь фасад і якісь напудрені тітки ходять.

- Це магазин краси міс Дани Люмпасі, - впізнала я, навіть не скосивши очі у бік салону. Він стояв на тому самому місці скільки себе пам'ятаю. Колись навіть я заходила туди, сподіваючись знайти якийсь казковий засіб, щоб сподобатися одному хлопчику в Академії.

- Магазин краси? - здивовано смикнув Геррі вухами. Я невдоволено пробурчала:

- Там продаються омолоджуючі креми, привороти, відвороти, чарівні парфуми та обереги.

- Але ж це все незаконно, - ахнув друг. Я лише хмикнула:

– Якщо засоби справжні та дієві, то незаконно. А якщо це просто устрична витяжка, запакована в етикетку "Універсальний збудник", то нічого кримінального.

- Але тоді це обдурювання, - обурився Геррі. Я знизала плечима:

- Міс Люмпасі знає, що деякі жінки іноді дуже люблять обманюватися, особливо, коли одержимі кимось. Як на мене, то нехай краще годують своїх бідних обранців коренем петрушки та кленовою смолою, а не справжніми зіллями, що пригнічують волю. Але власниця мережі цих лавок не така безжальна, як тобі здається. Заспокійливі та антидепресанти в її лаві цілком справжні та якісні.