5. Ректор

- А ми точно не робимо помилку? - питав Геррі, притулившись до моєї шиї. Його м'яка шерсть розпушилася, а вушка злякано тремтіли.

Ми стояли в порожньому коридорі на другому поверсі головного корпусу Академії перед дверима до кабінету ректора. Я пам'ятала, що за нею розташувалася приймальня: у ній було два робочі столи, але завжди сиділа лише одна жінка – Роліда Томські, вічний секретар Філена. Це була важка жінка з виразом вічного невдоволення на круглому обличчі. Мене вона завжди бентежила своєю звичкою все говорити надто прямо.

- Нам уже нема куди йти, Геррі, - відповіла я, поправляючи свій піджак. Дорожню сумку я залишила у Фольта, щоб зайти до ректора з вільними руками, отримати у нього розпорядження на поселення до гуртожитку і відзначитися про своє прибуття.

- Але ж там демон, - шепотів друг, перебираючи лапками. Я зітхнула і зняла рукавички:

- Бувають і добрі демони, - спробувала втішити сама себе. Геррі зайвим оптимізмом не страждав:

– Я про таких не чув.

Мені не було чого йому сказати. Попри те, що я два роки прожила в Шедані, де демони спокійно жили поруч з людьми, я ніколи не спілкувалася з ними близько. Здебільшого демони були привілейованим прошарком населення. Це тривало ще з тих часів, коли Ізарида була імперією, і правили нею демони. Після державного перевороту і встановлення на території нашої країни демократії, демони легко пристосувалися і тепер були зрівняні в правах з людьми. Але осад зверхності у них все одно залишився.

- Пропонуєш повернутися до Йозефа? - Раптом розлютилася я, стиснувши кулаки. Злилася я чи то на свого вихованця, чи то на себе, бо сама вже понад десять хвилин стояла в коридорі, не наважуючись навіть постукати.

Мені здавалося дивним, що новим ректором призначили демона. Адже є вдосталь набагато престижніших і кращих академій, ніж Годамн. Я чула, що академією Голданарі вже кілька років керує хтось із їхньої раси. Але… Академія Проклятих? Тут справді відбувається щось дуже дивне.

- Ні, - буркнув Геррі. - До нього ми точно не вирушимо. Давай, стукай уже!

Я кивнула і нарешті піднесла руку до дверей. Два удари, що відгукнулися гучним звуком, не принесли очікуваного результату. Відповіддю мені була тиша. Я насупилась і озирнулася. Невже демона немає в кабінеті? Знову постукала, з тим самим ефектом. Подумавши, сіпнула двері на себе й акуратно переступила поріг.

Приймальня була порожня. На столику, за яким завжди сиділа Роліда, було незвично чисто, жодних паперів, книг і канцелярських пристроїв. Навпроти мене було велике вікно, а праворуч - відчинені двері до ректорського кабінету. Я невпевнено зробила два кроки вперед, намагаючись заглянути всередину другого приміщення. Як раптом під ногами щось зашипіло.

Різко перевела погляд на підлогу і ледь не заверещала від жаху. А ось Геррі злякано пискнув і стрибнув на шафу. Біля моїх ніг звивалася золота змійка. Вона розправила капюшон і шипіла, дивлячись на мене знизу.

"Страж" - майнуло в голові. І раптом інтерес у моїх думках витіснив переляк.

Страж - частина демонічної душі, яку здатні відокремити лише представники раси, що досягли рівня володіння магією «творець». Це універсальний захисник і шпигун, який у разі небезпеки набуває величезної форми й здатний боротися за свого господаря. Раніше я лише читала про них у книгах, але ніколи не бачила.

Збоку пролунав тихий короткий свист. Змійка відразу шмигнула назад. А я підвела голову.

Очі кольору грозового неба зневажливо оглядали мене, і перш ніж я встигла щось сказати, чоловік сказав:

- Ти мене переслідуєш?

- Ні, - здивувалася я, скоріше припиняючи розглядати золоту змійку, яка вже обвилася навколо зап'ястя демона, і зробила крок назад: - Навіщо мені це?

- Попереджаю відразу: одна ніч у моєму ліжку це максимум на який ти можеш розраховувати, - видав демон, і я оніміла від такого нахабства. До обличчя прилила кров, коли сірі очі мерзотника ковзнули на мої губи, а потім затрималися в районі грудей. Особливо враженим чоловік не виглядав.

- Та що ви собі дозволяєте? - обурилася я, зробивши ще один крок назад, до рятівних дверей у коридор. Чоловік дивився на мене спокійно, ніби оцінював, що він може собі ще дозволити. Я стиснула в руках тонку теку зі своїми документами та, сама не чекаючи від такої злості, запитала: - Ви правда думаєте, що всі зустрічні жінки мріють опинитися у вашому ліжку?

- Багато хто з них точно, - відповів демон, взагалі не зніяковівши, наче він не бачив у своїх словах нічого образливого. Ніби роблячи ласку, він усе ж спитав: - І чому ви з'явилися за мною в Годамн?

- Я з'явилася не за вами. Я прибула на своє робоче місце.

Ось тепер чоловік здивувався. Його права брова зігнулася фігурною дугою і чоловік навіть перейшов на більш поважне звернення:

– Ви новий викладач?

- Елері Міон, - представилася, все ще гнівно дивлячись на новоявленого ректора. Потім простягла йому підготовлені папери. Чоловік опустив погляд і пару секунд розглядав обручку на моєму пальці, тільки потім прийняв теку. Я швидше відсмикнула свою кінцівку і сховала її за спину. Зовсім забула, що не зняла обручку. За три роки зжилася з нею і під рукавичками навіть не звертала уваги.

- Моє ім'я Дорайн ат Рогад. Проходьте, місіс Міон, - кивнув мені ректор, першим заходячи до кабінету. Я хотіла виправити демона, сказавши, щоб звертався до мене міс, але не змогла себе змусити. Тому просто слухняно схилила голову і попленталася за чоловіком, дивлячись на його ідеальну постать. Адже раніше Йозеф здавався мені втіленням краси, але в порівнянні з демоном мій чоловік був схожий швидше на невпевненого хлопчика.

Ректор сів за стіл, розглядаючи мій магдоговір, а коли підняв голову здивовано завмер. Я спочатку зніяковіла, влаштовуючись у кріслі зручніше, а потім зрозуміла, що він дивиться не на мене. Геррі, ховаючись від демонічної уваги, спробував залізти мені за комір, але я легенько тицьнула його, змусивши сісти на плече.

- Кумедний звір, - прокоментував Дорайн, а потім все ж таки подивився мені в очі: - Ви давно не здавали переатестацію. Чому?