4. Фольт

- Не царські хороми, - прокоментував Геррі з мого плеча, дивлячись на будівлі Академії Проклятих. Вони справді відчайдушно потребували ремонту. Будівлі виконані у готичному стилі із сірого каменю зовні виглядали непрезентабельно. Держава виділяла на потреби навчального закладу для сиріт та неблагополучних дітей рівно стільки, скільки необхідно було для його виживання. Я пам'ятала, що ректор із боєм вирвав гроші для внутрішнього ремонту деяких приміщень, але на більше не вистачало. Може щось змінилося за п'ять років, які мене тут не було?

- Допоможіть! Врятуйте! - раптом пролунав крик збоку. Я скоріше обернулася на звук і застигла. На мене мчав хлопчик, що сидів на спині величезної свині. Він тримав у руках мотузки, які худоба закусила, як вудила, а ногами вчепився в боки рожевої худоби. Остання відчайдушно верещала й брикалася, але мчала вперед. Нечисленні перехожі швидше намагалися забратися з траєкторії руху свині, розуміючи, що зупинити її практично нереально – знесе та не помітить. За хлопчиськом, відставши на пристойну відстань, бігла зграя дітей. Горе-вершник волав на всі лади. Геррі щось злякано пискнув і стрибнув геть з мого плеча, а я здивовано завмерла, як укопана.

За кілька хвилин до катастрофи мене схопила за плече сильна рука і смикнула назад. Свиня з вершником промчала повз, я провела їх поглядом, як раптом хлопчик злетів до гори, застигши повітрі, а свиня ніби натрапила на непрохідну стіну і теж зупинилася. Я зачаровано дивилася на те, як хлопчина в поношених сірих штанях і підібраній не за розміром футболці, повільно опустився на тротуар. Тільки після цього я обернулася до свого рятівника і здивовано завмерла.

У моїй голові встигла промайнути думка, що це Йозеф. Я навіть уявила, як його красиво окреслені губи розпливаються в зловісній усмішці, і встигла вкритися холодним потом, але реальність виявилася іншою. Не сказати, щоб менш страшною, просто іншою, ніж я встигла нафантазувати. Відчуття чужих пальців на моїй руці вже зникло.

Поруч зі мною стояв демон. Я впізнала його по очах - великі й виразні насиченого темно-сірого кольору, як грозове небо, з блискучими відблисками, ніби хтось розсипав блискітки на його райдужку. Чоловік був дуже гарний собою, його мужнє підборіддя покривало темна щетина, волосся було підстрижене за останньою модою Шедана, я бачила такі зачіски в газеті, яку щотижня приносили нам додому. Він був вищий за мене, так що мені довелося підняти голову, щоб розглянути красиві риси мужнього обличчя, рівний ніс, тонкі губи, прямі темні брови та високий лоб. Від його дорогого темно-сірого костюма ненав'язливо пахло сандалом.

Демон видавав себе не лише зовнішнім виглядом, а скоріше магією. Він не використовував ні заклинань, ні символів. Він навіть не підняв руки, як робили це людські чарівники при використанні стихійної магії, спрямовуючи силу по невидимій траєкторії пальцями, наче диригенти. Цьому чоловікові варто було лише подивитися і віддати уявний наказ, щоб свиня зупинилася, а хлопчик опинився у повітрі.

Незнайомець опустив очі й глянув на мене.

- Обережніше, - упустив сухо, а потім рішуче обігнув мене і попрямував до воріт Академії. Я навіть не змогла нічого відповісти, тільки моргала, проводжаючи демона здивованим поглядом.

Схаменувшись, я струснула головою і попрямувала до хлопчика, що розгублено стояв біля свині. Остання швидко заспокоїлася. Навколо хлопчини вже починали збиратися перехожі.

- Пропустіть, я лікар, - я підвищила голос і пройшла до дитини через невеликий коридор. Присіла біля хлопця років одинадцяти, з подивом відзначивши в його синіх очах тьмяні відблиски демонічної енергії. Напівкровка?

Таких по всій країні можна було перерахувати на пальцях двох рук. Не те щоб союзи між людьми та демонами були рідкістю, але діти від них з'являлися нечасто. Ще рідше доживали до десяти років. Вся справа була в магії. У демонах вона була сильною, стихійною, неконтрольованою. Демонічне тіло могло її витримати, і все навчання демонів зводилося до того, щоб взяти магію під контроль, а не як у людей – посилити та навчитися її використовувати. Людське тіло не могло прийняти настільки сильну активну енергію і просто гинуло. Хоча за певного втручання можна було зменшити згубний вплив, я знала це, адже колись мені вдалося подібне провернути - зберегти життя одній приреченій дитині від змішаного шлюбу. Я навіть мріяла, що зможу написати дисертацію на цю тему, але саме тоді я зустріла свого чоловіка.

Були й інші випадки - іноді природа могла милувати й залишити дитину в живих сама. Я знала особисто всього два подібні винятки з правила: перший - цей хлопчик, а другий - Елері Міон.

- Ти цілий? - Уточнила я, підносячи руку до лоба напівкровки. Приклала пальці до його теплої шкіри й пропустила всередину дитини магію, скануючи її тіло на ушкодження. Він хотів щось відповісти, але завмер, прислухаючись до приємних відчуттів усередині. Я пройшлася його організмом, не помітивши якихось серйозних пошкоджень. Направила енергію на затягування садна на руках і ранки на коліні, а після цього забрала руку, знову запитавши:

- Де твої батьки?

– А вам яка різниця? - поряд з горе-наїзником раптом підвівся рудий вихрастий хлопець. Він з викликом подивився на мене, схопивши молодшого друга за руку, і засовуючи його собі за спину. Я обернулася на решту дітей. Вони були бідно одягнені, розпатлані, але з рішучими обличчями, дивилися на мене мов маленькі вовченята.

– Ви з Академії Годамн? - вирішила спитати, окидаючи їх поглядом.

- Це не ваша справа, міс, - отруйно відповів рудий, потім смикнув напівдемона за собою: - Кіре, ходімо, не говори з нею!

Він скоріше попрямував до друзів. Я розпрямилася, спостерігаючи за тим, як діти, схопивши свиню, побігли геть, ховаючись у дворах.

- Негідники, - пролунав голос літньої пані. Вона говорила, схиливши голову до своєї компаньйонки, в сірому береті: - Коли вже розженуть цих Проклятих, ніякого порятунку від них немає. Вже й свиню в когось украли. Напевно, варто повідомити жандармів.