Епілог.

Три роки потому.

– Сиди, кохана моя, не вставай, я сам підійду до неї, – Олівер хапає зі столика радіоняню, з динаміка якої долинає жалібне схлипування щойно прокинутого немовляти, ніжно цілує дружину в лоб і поспішає до будинку, залишивши компанію друзів, що розташувалася у кріслах біля басейну.

Емілі, відкинувшись на спинку крісла, проводжає його вдячним поглядом, ніжно погладжуючи при цьому свій значний круглий животик.

– Отже, цього разу двійня? – Кейті киває на живот Емілі. – Ви впевнені?

– Абсолютно впевнені. Мій живіт іноді стрибає, як божевільний, причому його заносить одночасно в різні боки. Особисто я вважаю, що там сидять двоє невгамовних хлопчаків. Але ми з Олівером вирішили, що не хочемо знати стать немовлят до їхньої появи, тож можете робити ставки на те, хто в нас народиться, залишилося всього півтора місяця.

– Дівчатка теж бувають досить активні, правда, люба? – Ітан погладжує коліно Аліші, очікуючи на її відповідь.

Аліша лише мовчки киває, потягуючи через соломинку крижану воду з великої запотілої скляної склянки. Вона сьогодні взагалі надзвичайно тиха і замислена, за весь день промовила від сили пару фраз. Дивиться кудись у далечінь, насупивши брівки, і кусає нижню губу.

– А чому ти не п’єш свій улюблений Космополітен? Олівер чудово його робить, – від Емілі не вислизнуло, що її подруга сьогодні просто сама не своя.

– На жаль, Аліша чимось отруїлася, – відповідає за неї Ітан. – Їй нездужає вже третій день, правда, люба?

Аліша кидає на Ітана нервовий приречений погляд і раптом вигукує з відчаєм у тремтячому голосі:

– Ні! Я зовсім не отруїлася! У мене почався токсикоз. Ми вагітні, Ітане, вагітні!

На кілька секунд біля басейну зависає тиша. Усі по черзі переводять погляд із приголомшеного Ітана, що застиг із відкритим ротом, на Алішу, яка зараз ледь не плаче.

– Так, що я пропустив? Хто тут ще в нас вагітний? – Олівер, підходячи до басейну, зручніше перехоплює доньку, що сидить у нього на руках, і з питанням дивиться на Емілі. Та у відповідь мовчки вказує пальчиком на Ітана, який саме цієї миті нарешті оговтується, зі звіриним риком схоплюється зі свого крісла і, схопивши Алішу на руки, починає кружляти її по майданчику перед басейном.

– Ми вагітні! Ви чули? Ми вагітні! Ми станемо батьками, чорт забирай! – гучний рев щасливого Ітана долинає до найвіддаленіших куточків саду. Аліша нарешті починає несміливо усміхатися.

– Я боялася, ти будеш проти. Адже тепер ми не зможемо піти в гори цього року.

– Проти?! Я буду проти?! Дівчинко моя, та заради тебе я зрівняю ці гори із землею, якщо ти цього захочеш! Який я щасливий, крихітко, ти просто собі не уявляєш! Люблю тебе, диво ти моє неземне!

Аліша ховає щасливе обличчя, мокре від сліз, на шиї в Ітана, і міцніше його обіймає. У цю мить до них підбігає Кейті, що верещить від захвату, до неї незабаром приєднується й Емілі.

– Вибачте нас, ми не надовго відійдемо, прогуляємося садом, – Ітан із дурнувато-щасливим виразом обличчя притискає до себе свою дорогоцінну ношу і несе її алеєю вглиб саду, продовжуючи нашіптувати щось їй на вушко.

– Ну ось, скоро буде ще одне весілля, – діловито заявляє Олівер, поправляючи на доньці панамку.

– А ми з Кейті вирішили завести собаку, – раптом заявляє Тревіс. Кейті зітхає.

– От і молодці. Треба ж із чогось починати. Правда, люба? Слухай, може нам теж завести собаку? У мене ніколи не було собаки. А в тебе?

– І в мене, – Емілі щасливо посміхається, погладжуючи живіт. Чоловік, троє дітей, собака. Чесно кажучи, з таким чоловіком, як Олівер, можна навіть парочку крокодилів завести – він у будь-якому разі всі тривоги й турботи візьме на себе, захищаючи кохану від усіх клопотів і переживань.

– Вирішено. Ми теж заведемо собаку. І ще більше дітей.

– Олівере, ти збожеволів! Я ж іще цих не народила! – Емілі злиться крізь сміх. – І взагалі – я хочу працювати! Ти тиран і деспот. Вирішив обвішати мене малюками, щоб я дорогу з будинку забула? Ось народжу, залишу тебе вдома з трьома дітьми, а сама вийду на роботу!

– Як скажеш, щастя моє! – гарне обличчя Олівера розпливається в усмішці, в очах скачуть пустотливі бісики. – Обожнюю тебе таку, Колючко.

– То ти навмисно дражниш мене?! – Емілі стукає його кулачком по спині. – Ну тримайся, Олівере Бішоп, я тобі покажу, коли гості розійдуться.

– Обов’язково, місіс Бішоп, із задоволенням подивлюся на все, що ви захочете мені показати, – Олівер заливисто сміється. – Йди до мене, щастя моє. Я все життя хочу дивитися на тебе, слухати тебе й обіймати мою улюблену Колючку.

Емілі щасливо притискається до чоловіка, цілує в щічку донечку й підіймає очі в яскраво-синє небо, подумки посилаючи подяку своєму батькові за той контракт, який хоча й здався їй спочатку диким і кабальним, але зрештою виявився таким правильним і потрібним контрактом на її щасливе життя!