43.

Емілі

Родинні посиденьки. Що може бути зворушливішим, ціннішим і прекраснішим, аніж любляча сім'я, яка зібралася за одним великим столом на спільній вечері! Смачна їжа, дзвінкий сміх, невимушена, розслаблена атмосфера і безліч спільних спогадів: милих, кумедних, іноді сумних, але безмежно цінних для кожного, хто сидить за столом.

Я давно вже втратила відчуття тепла сімейного кола. Як і Олівер. У мене є хоча б мої братики, а в Олівера вже давно немає в живих нікого з родичів, окрім зведеного брата Кайла та його мерзенної матері.

Сьогодні минає рівно три місяці з дня аварії Олівера. Дня його другого народження, як він іноді сумно жартує.

Сьогоднішню дату ми вирішили відзначити. Точніше, просто повечеряти разом із нашими друзями, а також дядечком Паркером та його веселою гамірною родиною.

За ці три місяці ми познайомилися і, можна сказати, навіть здружилися з родиною дядька Паркера. Я закохалася в імбирне печиво його дружини Мері, а двійнята Сьюзі та Мейсон виявилися такими товариськими та легкими у спілкуванні, що вже за пів години після знайомства здавалося, ніби ми знаємо одне одного багато років.

Олівер поступово одужував і набирався сил. Щойно лікарі дозволили — він переїхав із лікарні додому, і ми із Сесилією та Реджинальдом оточили його найніжнішою турботою, на яку тільки були здатні.

У величезний маєток Бішопів повернулося його серце. Дім знову ожив. До того ж, кілька разів на місяць він наповнювався дзвінким дитячим сміхом: мої братики приїжджали до нас на вихідні погостювати. Реджинальд із Сесилією балували їх і потурали всім їхнім примхам, немов рідні бабуся з дідусем. Та й я, чесно кажучи, ні в чому не могла відмовити цим двом улюбленим розбишакам. Мабуть, тільки Олівер міг мати на них вплив, але робив це він не криками та моралізаторством, а дружніми розмовами.

Сьогоднішній день нам з Олівером захотілося провести по-особливому: в колі тих, кого ми любимо і ким дорожимо. Окрім дядечка Паркера та його родини за столом у вітальні сиділи Аліша з Ітаном (ця парочка зросталася з кожним днем усе міцніше, сьогодні вони навіть одягнені були в одній колірній гамі) та Кейті з Тревісом.

Так-так, Кейті тепер із Тревісом. Здається. Принаймні ми з Алішою тримаємо за це кулачки. Після історії з Кайлом Кейті, як вогню, боялася всіх хлопців без розбору. Навіть чути не хотіла про те, щоби почати з кимось зустрічатися. Кайл (до речі, він зараз під слідством за співучасть у справі про замах на Олівера) настільки поранив і дезорієнтував серденько Кейті, що вона майже втратила віру в себе і в існування щасливої взаємної любові. Тепер уся надія на Тревіса. Кейті йому дійсно подобається. Він м’який і терплячий з нею. І схоже, що Кейті потихеньку відтає. Принаймні вона вже менше цурається Тревіса, а сьогодні навіть погодилася разом із ним прийти до нас з Олівером на вечерю. Ми з Алішою сподіваємося, що це добрий знак!

Сьогодні я весь ранок провела на кухні, допомагаючи Сесилії з приготуваннями. Оліверу ми категорично наказали лежати й навіть не наближатися до плити, хоча він і поривався взяти участь у підготовці до вечері. Він ще надто слабкий, щоб ми дозволили йому так напружуватися, до того ж йому ще потрібні будуть сили для сьогоднішнього застілля.

Вечір вийшов чарівним, просто незабутнім! За столом панувала непередавана, тепла, родинна атмосфера. Сесилію та Реджинальда ми з Олівером теж посадили за стіл, адже вони давно вже стали повноправними та улюбленими членами нашої маленької сім’ї.

Як же приємно бути в оточенні близьких людей, відчувати їхнє тепло й увагу, слухати їхню милу балаканину та сміятися з їхніх жартів, не соромлячись виглядати комічною і не боячись ляпнути якусь дурницю. Я бачила, що Олівер теж насолоджується вечором і компанією, він багато говорив, жартував і сміявся. Щоправда, зрідка він відкидався на спинку стільця і прикривав очі, втома та слабкість давалися взнаки.

У такі моменти я брала його за руку й тримала, поки йому не ставало легше. Він відкривав очі, усміхався мені з вдячністю та цілував кінчики моїх пальців. Здавалося б – він нічого особливого не робив, але я при цьому почувалася нескінченно коханою та щасливою.

Наприкінці вечора до нас з Олівером підійшов дядечко Паркер і простягнув нам пухкий жовтий паперовий конверт.

– Будь ласка, відкрийте це, коли всі гості вже розійдуться і у вас буде можливість серйозно й вдумливо прочитати те, що там написано, – дядько Паркер трохи сумно посміхнувся, поцілував нас з Олівером по черзі в лоб і попрямував до виходу, оточений своїм гамірним веселим сімейством.

Аліша та Кейті розцілували спочатку мене, а потім і Олівера, не перестаючи захоплюватися атмосферою сьогоднішньої вечері. Ітан із Тревісом обмежилися рукостисканнями, але так само щиро дякували за приємний вечір.

Будинок стихав. Ми із Сесилією прибрали зі столу, а потім я допомогла Оліверу піднятися до нашої спальні. Переодягнувшись у зручний домашній одяг і забравшись на наше ліжко, ми нарешті розкрили жовтий конверт, переданий нам дядечком Паркером.

Олівер почав читати вголос:

Милі, дорогі мої Емілі та Олівере!

Лист, який ви зараз тримаєте в руках – один із кількох написаних мною, Джейком Коннором Адамсом, варіантів листів до вас. І якщо вже саме він потрапив до ваших рук – значить, події зараз розвиваються за найкращим сценарієм, чому я невимовно радий.