21.

Емілі.

Майже цілу годину ми з Алішею займаємося тим, що складаємо докладний план дій майбутньої операції під кодовою назвою «Солодка приманка».

За нашим планом основні події мають відбуватися на вечірці на честь наших з Олівером заручин.

У моє завдання входить умовити Олівера влаштувати в саду біля його дому вечірку, на яку будуть запрошені мої подруги, ну і його друзі, якщо такі існують у природі. Я барвисто розпишу Оліверу, що мої подруги образилися на мене за те, що я приховувала від них такі важливі зміни в моєму житті, і я змушена тепер задобрювати їх вечіркою та коктейлями.

Заодно він має можливість запросити своїх друзів, і ми, нарешті, всі перезнайомимося перед весіллям.

Збоку все виглядає дуже навіть природно й правдоподібно. Ось тільки я, відповідно до нашого плану, весь вечір буду знаходитися від Олівера подалі, а Аліша, навпаки, – якомога ближче.

Як вона буде його зваблювати – мене особливо не цікавить, головне – результат. А в результаті вони повинні будуть удвох зайти в дім, повний відеокамер, і хоча б один раз пристрасно поцілуватися. Цього повинно цілком вистачити для того, щоб отримати звинувачення у зраді.

На випадок, якщо Олівер виявиться міцним горішком зі стійкими моральними принципами, як план «Б» ми вирішили таємно підлити в його напій трохи алкоголю. Спиртне в поєднанні з жіночими чарами сексуальної красуні Аліші – це просто вбивча зброя проти будь-якої чоловічої доброчесності.

У результаті навіть Алішу, яка спочатку була проти затії зі спокушанням Олівера, охоплює азарт гравця. А що вже тут говорити про мене? Я відчула піднесення, наче побачила світло в кінці тунелю. Знайти чи не єдиний шанс позбутися ненависного нареченого і не скористатися цим шансом було б вершиною дурості в моїй ситуації!

Ми з Алішею розпрощалися в піднесеному настрої. Обіцяю їй, що дзвонитиму й розповідатиму про кожну новину. А краще писатиму, бо в цьму домі, крім цікавих вух Абі, повно камер спостереження. Відчуваю себе, немов на війні, але те, що в мене, нарешті, з'явився план визволення, дуже мене надихає.

Олівер повертається додому о восьмій вечора. Прямо скажемо, виглядає він не дуже. Під очима темні кола, обличчя бліде й змарніле, навіть ідеальна зачіска злегка скуйовджена. Мабуть, далася взнаки безсонна ніч і довгий робочий день.

Мені б теж не завадило з'явитися в офісі моєї фірми й поблукати по її руїнах – а раптом ще є шанс щось реанімувати? Навіть якщо батько її зруйнував вщент і необхідно буде все починати спочатку – я готова. Роботи я не боюся, а справу свою дуже люблю. Ось тільки стартового капіталу цього разу в мене немає ні цента, а просити гроші в Олівера я не стану нізащо!

Олівер кивком вітає мене і повідомляє, що вечеря буде подана через 15 хвилин. Я голодна, як зграя койотів, тому радію цій новині.

Через 15 хвилин ми спускаємося до вечері: Олівер, переодягнений в інший діловий костюм, і я – в домашніх шортах та затишній вільній футболці.

— Сподіваюся, ти не очікував, що я вдягну до вечері вечірню сукню? — запитую з викликом, коли він відсуває мій стілець, допомагаючи мені сісти, — І взагалі, давай я сама буду розпоряджатися своїм стільцем. Відчуваю себе дамою похилого віку, не здатною себе обслужити без сторонньої допомоги.

Олівер нічого не відповідає, навіть не дивиться на мене. Що це може означати? Він втомився і не в настрої сперечатися? Він уникає конфлікту? Йому байдуже на мої слова та бажання? Ах ти ж, загадкова рептилія! Мені будь-що потрібно привернути твою увагу, адже я сьогодні ж хочу обговорити з тобою вечірку, на якій ти схибиш і станеш моїм колишнім нареченим!

Олівер знову наводить свій тривожний порядок у тарілці з їжею. Але сьогодні, здається, він це робить радше за інерцією, ніж усвідомлено. Його думки десь далеко, погляд важкий і розсіяний. Він повільно і подовгу пережовує їжу, періодично зависаючи.

Мені обов'язково потрібно якось змусити його виринути з цього стану. Думаю, моє наступне питання повинно його зацікавити.

— Олівере! День закінчується, а ми сьогодні не зробили жодного селфі для звіту. Ми ж повинні їх відправляти щодня, правда?

Олівер піднімає на мене очі, і його погляд повільно наповнюється змістом. Він кілька разів мовчки киває, а потім несподівано встає з-за столу і виходить з кімнати.

Я спішно доїдаю свій десерт і йду шукати Олівера. Мені кортить з ним поговорити сьогодні ж. Я практично живу ідеєю можливої майбутньої вечірки, яка може стати моїм визволенням.

Олівера я знаходжу сидячим у плетеному кріслі на великому ганку заднього двору будинку. Він сумний, я б навіть сказала – дуже чимось засмучений. Так, я знаю його зовсім небагато часу, але таким я його ще не бачила.

Якась подібність співчуття миготить у глибині моєї свідомості. Чомусь захотілося погладити його по голові й покласти долоню на плече, щоб хоч якось його підтримати. Стримую сама себе: що це за дивні фантазії? Я повинна від нього позбавлятися, а не зближуватися з ним!

Я сідаю в сусіднє крісло. Деякий час ми обоє мовчимо, дивлячись на захід сонця. Потім Олівер втомленим і злегка захриплим голосом запитує мене:

— У тебе є із собою телефон? Чи не могла б ти зробити кілька наших фото – тут, а потім десь у саду. За контрактом на фотографіях мають бути різні локації.