20.

Емілі.

Нарешті, після таблетки аспірину, мені вдається витягти Алішу з дому в сад. Я сама опиняюся вперше на задньому дворі будинку і приходжу в повний захват від побаченого. Якщо ту частину саду, яку я вже бачила під час під'їзду до будинку або з балкона спальні, можна назвати парадною, то цю – домашньою, затишною, і від її краси просто захоплює дух!

Тут знайшлося місце і бесідці, увитій квітучими рослинами, і доріжкам в обрамленні найрізноманітніших квітів, і маленькому водоспаду, що збігає в озерце із золотими рибками, і гойдалкам у тіні крон високих дерев, і басейну з відкритою терасою та шезлонгами.

— Ого! — Аліша захоплена побаченим не менше за мене, — А тут дуже красиво! Треба й собі організувати біля будинку щось подібне, якщо, звісно, вдасться знайти такого неперевершеного ландшафтного дизайнера. Тобі пощастило з твоїм майбутнім домом, подруго. Навіть я трохи позаздрила.

Ми сідаємо у крісла в тіні великого розлогого дерева біля ставка із золотими рибками. Я задумливо дивлюся на воду й кусаю губи, мучачись сумнівами. Мене буквально розриває від того, що, з одного боку, я не можу більше продовжувати брехати Аліші, а з іншого – я за контрактом не маю права нікому відкривати правду про мої істинні стосунки з Олівером.

Проблема в тому, що Аліша – хто завгодно, але точно не дурепа. Вона розуміє, що я затіяла якусь гру й раптово обросла купою секретів. І вона в цю гру теж виявилася втягнутою, хоч і опосередковано. Наскільки ще вистачить її терпіння мовчати й спостерігати за цим спектаклем збоку?

Ми обидві сидимо мовчки, я з силою жбурляю в ставок камінці гравію, підняті з доріжки. Я нервую і ніяк не можу зважитись заговорити.

Аліша мовчить, зрідка скоса дивиться на мене, намагаючись зрозуміти, які думки бушують зараз у мене в голові. Нарешті вона обережно кладе руку мені на лікоть і неголосно промовляє:

— Ей, я з тобою, що б не відбувалося, чуєш? Я завжди буду на твоєму боці.

Я киваю, опускаю голову, але за кілька секунд рішуче повертаюся всім тілом у бік Аліші й кажу:

— Це буде не дуже довга, але абсолютно божевільна розповідь. Я не маю права цього розповідати, але й мовчати я теж не можу. Ти готова дізнатися те, що тобі знати не слід?

У глибині карих очей Аліші загоряються диявольські вогники цікавості та азарту. Вона обожнює все приховане, заплутане й заборонене. А ще вона справді вміє зберігати секрети. Тому я важко зітхаю і відкриваю рот…

Я розповідаю їй абсолютно все і в найдрібніших подробицях, повністю описую свої останні кілька днів, починаючи з отримання листа з юридичної контори і закінчуючи сьогоднішнім ранком. Я намагаюся не пропустити жодної дрібниці, жодного нюансу. Єдине, про що я замовчую, це про дивні реакції мого тіла на Олівера, про те, що мені чомусь приємні його дотики, що його запах мене хвилює й заспокоює водночас, що я, сама того не бажаючи, іноді тону в його очах.

Аліша слухає, не видаючи жодного звуку й не відводячи від мене погляду. Її мозок вбирає, аналізує та сортує отримувану інформацію. Періодично вона примружується і злегка роздуває ніздрі, що означає найвищий ступінь подиву або обурення. Але вголос вона нічого не говорить, боячись перервати потік мого одкровення.

— А потім прийшла ти. Ось і все поки що, — я зітхаючи розводжу руками, наче показуючи, що вилила на Алішу все, що знала.

Аліша повільно відвертається від мене, відкидається спиною на спинку крісла і заплющує очі. Кілька хвилин вона сидить так, не рухаючись. Потім, не відкриваючи очей, видає:

— Чортова хрінь. Ніколи навіть не чула про таку ситуацію. Людей, звичайно, примушують до різних недобрих речей, але зазвичай це роблять для того, щоб або відібрати їхні гроші, або отримати владу над їхнім тілом, або вивудити з них якусь інформацію. Але у вашому з Олівером випадку вас примушують до спільного проживання та налагодження стосунків між собою, і якщо ви обидва будете паїньками – вас у результаті озолотять. Це щось із розряду насильства заради блага?

— Мені не потрібне ніяке благо таким способом. Я тримаюся зараз тільки заради того, щоб знайти своїх братиків, заспокоїти їх і, бажано, забрати їх до себе.

— Думаю, тобі таки варто вивчити умови цього контракту. Ну або отримати всю інформацію, що тебе цікавить, в Олівера, раз він виявився таким мізкуватим. До речі, гадаю, що він у якості твого чоловіка – далеко не найгірший варіант.

Я злісно пихкаю у відповідь.

— Мені взагалі не потрібен ніякий чоловік, а тим більше такий нестерпний суперрозумний псих, як він. Просто поверніть мені моє минуле життя і залиште мене в спокої!

Аліша розуміюче киває головою, сумно дивлячись на далекі дерева саду.

— На жаль, не все в цьому житті відбувається так, як нам хочеться. Іноді обставини виявляються сильнішими за наші бажання. І тоді нам тимчасово доводиться засунути свої мрії якомога глибше в серце і чинити розумно, підкоряючись ситуації. Ми повинні це робити, щоб вижити і вийти переможцями з цієї паршивої гри. Ось тому я й кажу, що Олівер – не найгірший варіант на твого нареченого. У нього є гроші, мізки і красива дупа. І, на мою думку, він не планує тебе образити. Звісно, тобі вирішувати, але я б до нього придивилася уважніше.

Придивилася… Аліша б придивилася до Олівера… У моєму мозку формується ідея, а за мить вона вистрілює з мене потоком слів.