15.

Емілі

Ми з дівчатками повертаємося до зали і після недовгих пошуків знаходимо Олівера та Девіда. Вони зайняли для нашої компанії столик із великим диваном подалі від танцполу; у цій частині зали ще якось можна розмовляти між собою, не побоюючись зірвати голос від крику. Проте вони не спілкуються, розсівшися по різних кінцях дивана.

Олівер стримано киває мені при нашій появі й знову опускає зосереджений погляд у свій телефон. Девід же не відриваючись дивиться на мене очима побитого собаки.

Аліша ловить офіціанта й робить замовлення. Вона чудово знає наші з Кейті смаки, а от у хлопців вирішує уточнити, що вони питимуть. Олівер замовляє воду. Девід – віскі. Наскільки я пам'ятаю, раніше він не пив міцних спиртних напоїв.

Я багато що пам'ятаю про Девіда і про той час, коли ми були разом. Тоді мені здавалося, що ми кохаємо одне одного, що в нас усе взаємно й серйозно.

Мені було дуже боляче, коли після свого від'їзду до університету Девід поступово почав віддалятися від мене. Я розуміла, що його життя кардинально змінилося: нове місто, нові друзі, безліч нових знайомств, зокрема й з привабливими дівчатами. Я була далеко, а вони – поруч, лише руку простягни. І він, мабуть, не встояв, з головою поринув у нові відчуття та доступні розваги.

День за днем я все сильніше відчувала, що втрачаю Девіда. Моє серце боляче стискалося з кожним неприйнятим моїм дзвінком, з кожним проігнорованим повідомленням. І одного разу, не витримавши невизначеності, я попросила його нарешті зробити свій вибір. Девід спочатку посилався на завантаженість навчанням, але в результаті наприкінці розмови запропонував нам залишитися друзями. Це було очікувано, я розуміла, що зберегти стосунки на відстані дуже непросто. І все ж я страждала. Я дійсно кохала його.

Зараз, дивлячись на Девіда, я запитую себе: невже я і зараз усе ще його кохаю? Невже однієї його феєричної появи в моєму житті вистачить для того, щоб воскресити мої колишні почуття?

Мене опановують сумніви. А ще – образа й недовіра. Один раз Девід уже вибрав не мене. Що завадить йому знову зробити те саме?

Офіціант приносить наше замовлення. Аліша, знаючи наші апетити, одразу просить його повторити. Ми піднімаємо наші келихи, подруги вітають мене з Днем народження, знову тереблять і обіймають. Девід підійти не наважується, а Олівер, слава Богу, навіть не намагається до мене доторкнутися. Він зайнятий тим, що робить селфі та фотографії нашої компанії для звіту.

Зазвучала композиція, яку Аліша цього сезону вважає своєю улюбленою, тому вона верещить і тягне нас із Кейті на танцпол. Три композиції потому ми повертаємося до нашого столика, щоб освіжитися своїми коктейлями й знову приєднатися до натовпу, що скаче в танці.

Я встигаю помітити, що Девід уже розчервонівся від випитого. Він забився в куток дивана й з похмурим виглядом напивається на самоті.

Хміль трохи заграв і в моїй голові, тому я наважуюся підійти до Девіда, взяти його за руку й повести за собою до виходу з клубу. Краєм ока встигаю помітити трохи здивований погляд Аліші. Вона уважно дивиться на нас із Девідом, потім обережно коситься на Олівера, чекаючи побачити прояви його ревнощів. Але Олівер усе так само зайнятий чимось у своєму телефоні й не помічає нічого навколо. Мила Алішо, знала б ти, наскільки ми з Олівером байдужі одне до одного! Я могла б злитися з Девідом у пристрасному поцілунку просто на столі під носом в Олівера – він би й бровою не повів.

Я за руку виводжу Девіда на майданчик перед центральним входом до клубу. Вечірня прохолода вулиці приємно освіжає мою шкіру. Хміль дещо розсіюється. Ми з Девідом стоїмо одне навпроти одного й усе ще тримаємося за руки. Це таке приємне, щемливе відчуття, наче й не стоять зараз між нами цілий рік нашої розлуки та той факт, що Девід усе-таки вибрав тоді не мене.

Я дивлюся на розчервоніле й трохи спітніле обличчя Девіда. Його сіро-блакитний погляд дещо розфокусований від алкоголю, і все ж він не зводить з мене очей.

— Ти стала ще красивішою за цей час, — Девід нарешті перериває наше мовчання.

— Тобі так здається після віскі, — я ледь усміхаюся, але в моєму голосі чутна легка нотка смутку.

— Ні. Я помітив це з першої секунди, як побачив тебе. Мені так шкода, що я спізнився, Емілі. Я був таким ідіотом рік тому. Таким ідіотом... Я втратив найкращу дівчину у своєму житті.

 — Щоб це зрозуміти, тобі довелося порівняти мене з багатьма іншими, чи не так?

Очі Девіда стають ще сумнішими, і він опускає голову. Йому нічого на це відповісти. А мені вже нема чього від нього хотіти. У будь-якому разі, нам уже не бути разом. За два тижні я вимушена офіційно стати місіс Бішоп. Мене пересмикує від цієї думки, і я обережно виймаю свою руку з гарячої долоні Девіда.

— Я бажаю тобі щастя, Девіде. Упевнена, у тебе все буде добре, — я намагаюся додати оптимізму у свій голос, але виходить не дуже. Моє серце боляче стискається. Сьогодні я назавжди прощаюся з іще однією важливою людиною в моєму житті – моєю першою любов'ю.

Девід сумно киває і несміливо піднімає на мене очі.

— Дякую, Емілі. З нас двох саме ти заслуговуєш на щастя. Заслуговуєш, як ніхто інший. Сподіваюся, Олівер зможе зробити тебе щасливою!

Гірка усмішка перекошує моє обличчя. Олівер може ощасливити мене лише в одному випадку: якщо він провалиться в пекло разом із цим клятим контрактом!