14.

Емілі

Щойно ми переступаємо поріг нічного клубу, як опиняємося у величезному гамірному напівтемному приміщенні з низками столиків, м'яких диванчиків, довгою барною стійкою вздовж однієї зі стін і великим танцполом у центрі. Жива маса людей, що рухається в такт музиці, схожа на інопланетну субстанцію, готову поглинути тебе й зробити частиною цього єдиного організму.

Музика оглушливо б'ється в барабанних перетинках, і щоб твій співрозмовник тебе почув, доводиться практично кричати йому у вухо.

Несподівано Аліша хапає мене за плече й зупиняє, потім бере з моїх рук букет і пакети з подарунками та передає їх Девідові, щось кричить йому в обличчя, заклично махає рукою Кейті й з упевненим виглядом кудись тягне мене за руку, розсікаючи собою натовп.

За пару хвилин ми опиняємося в жіночій туалетній кімнаті. Тут яскравише світло й набагато тихіше, ніж у танцзалі. Аліша з силою штовхає мене спиною до кахельної стінки кімнати й шипить, вже ніяк не стримуючи свою лють.

— Емілі, чорт забирай, Блант! Якого біса тут відбувається?!

З очей Аліші буквально сипляться іскри й грозять пропалити собою моє нове плаття. Кейті нервово підстрибує поруч з Алішею й усім своїм виглядом виражає повну з нею згоду. Рідкісна, треба сказати, для них одностайність.

Я нервово кусаю нижню губу. Що б я їм зараз не сказала – вони мені не повірять. Тому, щоб не заплутатися ще сильніше, вирішую дотримуватися раніше придуманої версії.

— Олівер і я... Ми не були впевнені, тому я вам нічого поки й не розповідала. Але потім ми зрозуміли, що це воно, і вирішили не тягнути, тому ми скоро одружуємося. Я хотіла зробити вам сюрприз. Загалом, не ображайтеся на мене, ви обидві будете подружками нареченої і все таке. Тож ось, здається, все склалося непогано, хоча й швидко...

Я верзу якусь безглузду нісенітницю, а дівчатка хмурять брови, намагаючись вичленувати суть з мого потоку свідомості. Нарешті Аліша розуміє, що зовсім нічого не розуміє. Вона нервово хитає головою і починає сипати питаннями, як бувалий слідчий.

— Хто він взагалі такий?

— Олівер Бішоп, мій наречений.

— Це ми вже чули. Звідки він взявся?

— Він мій клієнт, я робила сайт для його компанії.

 — Давно ти його знаєш?

— Приблизно місяць.

Аліша кривиться з огидою. Місяць?! Да я максимум на каву піду з хлопцем через місяць після знайомства, уж ніяк не заміж!

— І ти вже вирішила вийти за нього? Він що, з ножем біля горла робив тобі пропозицію?

Ох, подруго, знала б ти, наскільки ти зараз недалека від істини... Але я не можу озвучити правду, тому продовжую брехати.

— Ну що ти, все було дуже романтично. Ось! — я витягую вперед руку й показую обручку, яку сьогодні подарував мені Олівер. Аліша кидає на неї оцінювальний погляд, моментально вираховуючи кількість каратів і формуючи в голові імовірний цінник. А Кейті — вона завжди Кейті. Побачивши такий карколомний романтичний атрибут, вона видає розчулене зітхання і, здається, вже готова повірити в мою несподівану любовну історію.

— Тобто ти хочеш сказати, що вже місяць приховувала від нас наявність чоловіка у своєму житті. Більш того – ти безсовісно брехала нам у вічі, що тобі не до романтики, бо в тебе робота, курси й братики. А насправді ти настільки втратила голову від кохання, що готова вискочити заміж мало не завтра. Я все правильно сформулювала?

Я насилу ковтнула пересохлим горлом і приречено кивнула головою.

— Ти вагітна? — мабуть, з точки зору Аліші, це було єдине можливе здорове виправдання моєї поведінки.

— Ні, що ти, ми з Олівером ще не... Ну, тобто ми з ним вирішили почекати з цим до весілля. Він із релігійної родини й усе таке... — я все глибше грузну у своїй безладній брехні. Аліша недовірливо мружить очі. На її думку, це абсолютна дурість.

— Він багатий? — а ось це для Аліші дійсно важливо і може бути серйозним вирішальним фактором, що виправдовує мою кричущу поведінку.

— Так, він цілком заможний, у нього свій бізнес, великий гарний дім із садом, і навіть дворецький у фраку, а ще блискуча чорна машина й фабрика з виробництва дитячого харчування, — здається, я висловлююся як дитина, але Алішу начебто дещо заспокоюють ці аргументи, принаймні, вона вважає їх цілком суттєвими.

— А ще він такий красунчик! — несподівано подає голос Кейті, мрійливо закочуючи очі. — Я б точно не роздумувала, якби такий хлопець, як твій Олівер, зробив мені пропозицію. Тож я тебе розумію, Емілі. Кохання накрило вас з головою й віднесло на своїх хвилях, правда ж? Боже, це так романтично! Як же я тобі заздрю!

Виявляється, зовсім несподівано я отримую підтримку в особі Кейті. Що ж, це вже непоганий результат.

Аліша кривиться, кохання й романтика ніколи не були для неї серйозною причиною для змін у житті. Тим паче, вона добре знає мене й розуміє, що я не Кейті, я не кинуся у вир з головою заради симпатичного хлопця. Але прямо звинуватити мене в брехні вона не наважується. Тому вона мружиться, з сумнівом хитає головою й відступає від мене на пару кроків. Потім важко зітхає й промовляє:

— Ти нічого не хочеш розповісти нам, Емілі?