5.

Емілі.

- Міс Блант, це не остаточна ситуація. Ви в змозі все змінити. Вам потрібно підійти до цього з розумінням.

Мабуть, мій погляд зараз був ще більш лячним, ніж вираз мого обличчя, бо коли м-р Вортінгтон спіймав цей погляд, наступна фраза застрягла в його горлянці.

- Ви бажаєте отримати від мене розуміння?! Так, здається я починаю розуміти. Розуміти, що мій так званий батько вирішив контролювати моє життя навіть після своєї смерті. І що для цього він не гребує найбруднішими методами тиску, шантажу та примушення до згоди. Клянусь, якби він потрапив мені зараз на очі – я б вбила його власними руками. Навіть не знаю, чи можна ненавидіти когось сильніше, ніж я ненавиджу його зараз!

- Міс Блант, на жаль мені не відомі мотиви, яки змусили Вашого батька скласти цей контракт. Хоча точніше, мабуть, буде сказати «розробити». Саме так. Бо над розробкою та вдосконаленням цього контракту працювала та продовжує працювати ціла команда фахівців.

- Яких ще фахівців? Викрадачів та хворих на голову покидьків?

- Ні, що Ви. Я маю на увазі психологів, аналітиків, сценаристів, режисерів, професорів з найкращих  університетів країни, лікарів різної спеціалізації, юристів, фахівців з IT-технологій, співробітників зовнішнього спостереження та багатьох інших.

Я на мить підвисаю.

- Це що, договір з дияволом?

- Ні, це лише ретельно спланований та чітко вивірений шлюбний договір. До того ж він не остаточний, його умови можуть змінюватися за підсумками кожних трьох місяців звітного  періоду. Тому буде дуже розумним та бажаним сумлінно виконувати всі умови, яки будуть до Вас висунуті. Тоді на щоквартальному засіданні комісії, яка розглядатиме звіти за останні три місяці, буде можливість в дечому покращити умови контракту. Наприклад, ви зможете домовитися про побачення з братами. А може навіть згодом - про спільне з ними проживання. Якщо Ваш чоловік, звісно, не буде проти.

- Яка комісія? – втомлено видихаю я, -  Які звіти? Який, в біса, чоловік?  Це все якийсь страшний сон. Такого не буває в нормальному житті. Не можна в наш час та в нашій вільній країні примушувати жінку вийти заміж та виконувати умови якогось дурнуватого контракту.

- О, повірте, частково я з Вами, звичайно, згоден. Але що стосується контракту – то це дійсно шедевр, це результат спільного труда найкращих спеціалістів. Дуже раджу Вам його ретельно вивчити, бо незнання або не розуміння деяких пунктів може в подальшому ускладнити Вам з чоловіком життя.

- Ви так кажете, ніби я вже погодилася його підписати.

- Мені дуже шкода, але, здається, у Вас немає іншого виходу. До того ж подивіться самі: зараз Ви втратили роботу, житло зі всіма речами, та найголовніше – своїх братів. Після підписання контракту у Вас з’явиться чоловік, який піклуватиметься про Вас, дім, гроші, ви зможете подорожувати світом(звичайно, разом зі своїм чоловіком), зустрічатися з друзями та, при виконанні деяких умов, знов спілкуватиметеся з братами. Як на мене – це не найгірший вихід з цієї ситуації. О, зовсім забув: якщо за три роки комісія вирішить, що умови контракту дотримані – Ви станете однією з найбагатших жінок країни, всі гроші та активи Вашого батька стануть по праву Вашими, міс Блант.

- Гроші…Я ненавиджу ці гроші. Саме вони допомогли зламати моє життя та життя моїх братиків. Все, чого я хочу, це отримати свободу та незалежність від чиїхось божевільних рішень. Я хочу жити власними силами та приймати рішення власним розумом, ні на кого не озираючись. Ні на батька, ні на якогось там чоловіка…

- Розумію Вас, міс Блант. Але, на жаль, єдиний спосіб цього домогтися – це прожити наступні три роки за умовами цього контракту, - м-р Вортінгтон поклав долоню  на товсту червону теку.

- Скажіть мені чесно: чи є в мені хоча б якийсь шанс уникнути цього контракту?

М-р Вортінгтон кілька хвилин напружено мовчав, кусаючи нижню губу. Потім підняв на мене погляд та ніби з сумнівом промовив:

- Взагалі то є. Якщо Ваш потенційний чоловік відмовиться від підписання контракту, він втратить всі свої гроші та активи своєї родини, але Ви зможете повернутися до життя, яке було у Вас до цього дня. Усі статки Вашого батька будуть передані на благодійність.

Я затамовую подих. Мені важко повірити, що все ще може так легко та чудово вирішитися. Потрібно лише поговорити з цим моїм так званим нареченим та пояснити йому ситуацію, що склалася. Він же не захоче зв’язувати себе якимось дурнуватим контрактом, я сподіваюся. Не може нормальна адекватна людина такого хотіти.

- М-р Вортінгтон, де я можу знайти цю людину, яка за контрактом мусить стати моїм чоловіком? Мені конче потрібно з ним поговорити. Негайно! Ви повинні мати його адресу чи номер телефону.

- Цього не потрібно, - м-р Вортінгтон підвищує голос, тепер його чути у кожному кутку кабінету, - Дозвольте ще раз Вам представити містера Олівера Бішопа, Вашого нареченого. Містер Бішоп, чи можу я запросити Вас приєднатися до нас?

Той самий чоловік, що весь цей час тихенько сидів на дивані з ноутбуком та якого я прийняла за співробітника цієї юридичної фірми, підводиться та повільно наближається до нас.

Я маю час на те, щоб його роздивитися. На зріст він десь 185 см, волосся темне, укладене настільки ретельно, що до нього, напевно, не можна торкатися. На вигляд йому не більше 30-ти років. Він одягнений у світло-сірий діловий костюм та класичні коричневі шкіряні  туфлі. Мені ніколи не подобалися молоді чоловіки в ділових костюмах, вони чомусь викликають в мені майже огиду та роздратування. Це точно не той типаж чоловіка, який може мені сподобатися. А ось Аліша була б від нього в захваті, бо костюм на ньому явно не дешевий, а сам він - кароокий(як я змогла роздивитися, коли він наблизився) широкоплечий красунчик з чуттєвою лінією губ та легкою щетиною, яка йому личить.