1.

Емілі.

- Не можу повірити, що післязавтра мені нарешті стукне вісімнадцять і я звільнюся від цієї довбаної опіки батька! - одним великим ковтком я допила свій безалкогольний Мохіто, поставила порожню склянку на витончений скляний столик біля басейну та простягла руку  за наступною повною склянкою.

- І що ти плануєш робити, доросла дівчинко? – Аліша ліниво потягнулася на шезлонгу, розминаючи своє бездоганне тіло, яке розімліло від сонця та вже третього, дуууже алкогольного, Космополітену.

Ми втрьох розтягнулися на зручних дерев’яних шезлонгах біля величезного басейну, розташованого на території маєтку батьків Аліши. Ми – це три подруги: я, Аліша та Кейті. Такі різні, що за інших обставин ми навіть не глянули б в бік одна одної. Але ми дружимо з самого дитинства, з 5 років, і не дивлячись на різний соціальний статус та погляди на життя, ми завжди горою стоїмо одна за одну та цінуємо нашу дружбу понад усе.

- Ну, по-перше, я хочу оформити опіку над братами на себе, - відповідаю я, нервово кусаючи нижню губу, - Мене страшенно дратує, що їхній законний опікун зараз – зовсім чужа людина, яку ми жодного разу навіть не бачили!

- Так, це дуже дивна ситуація! Як соціальні служби таке дозволили?! – великі зелені очі Кейті стали ще більше від щирого здивування, - Невже досі не випливло, що хлопці живуть з тобою, теж ще неповнолітньою, а їхній так званий опікун ними зовсім не займається?!

- Кет, ти як завжди наївна, немов дитина. Гроші роблять все, моя люба, запам’ятай це на все життя! – Аліша підняла вказівний палець догори, - А у батька Емілі цих грошей стільки, що він може двічі купити це місто разом з усіма його мешканцями. І тим більше заткнути рота соціальним службам.

- Батько! – кидаю майже з відразою, - теж мені «батько»! Він взагалі мене визнав лише чотири роки тому, коли мама помирала та написала йому листа, що в нього є донька. Ще й змусив мене тест ДНК проходити. А опіку над моїми братами брати на себе не захотів, бо вони ж йому не рідні. Доручив одному зі своїх помічників стати опікуном, уявляєте?! І він досі вважає, що зробив гарну справу, бо інакше хлопчиків відправили б до дитячого будинку.

- Ну, може в чомусь він таки правий. Він же дійсно не знав про твоє, Емілі, існування. Жив собі спокійно, будував свою бізнес-імперію. А тут раптом на тобі: доросла донька, та ще й з двома братами на руках. Він міг взагалі від вас усіх відморозитися.

- Аліша, ти що, захищаєш його?! – обурена Кейті звісила ноги з шезлонга та почала махати руками перед обличчям Аліши, - Він не допоміг матері Емілі, коли та вмирала.  Він ніколи не проявляв до доньки хоча б якихось батьківських почуттів. Навіть маленьку фірму, яку створила Емілі, він присвоїв собі! Просто батько року, не інакше!

Аліша кидає на мене довгий виразний погляд, вигнувши брову. Я сумно зітхаю, кривлюсь, але вимушено констатую:

- Він не присвоїв мою фірму, а ніби то створив її для мене як частину, невеличкий підрозділ своєї корпорації. Бо я ж, хай йому грець, ще неповнолітня! І укладати контракти на створення веб-дизайну для серйозних фірм та компаній ще не маю права. А на фрілансі замовлення були зовсім дрібні та не регулярні…

- Ось бачиш? – Аліша переможно розвертається до Кейті, - він зовсім не чудовисько! Так, не татусь – квіточка, але і не монстр.

- А чому ти його взагалі захищаєш? – не вгамовується Кейти, - Тому, що він багатий?  Ти ж полюбляєш багатіїв, бо грошима можна вирішити все, так? А як же почуття? Де в твоєму світі місце для почуттів – батьківських, або романтичних? Особисто я вважаю, що головне – душевне тепло, а не рахунок в банку.

- Ооооой, все, дівчата, досить! – я демонстративно затикаю долонями собі вуха, - ну скільки можна, кожного разу одне й те ж! Ви нестерпні! Давайте краще поговоримо про мій День народження. Я пропоную післязавтра ввечері разом піти до Форпосту, напитися та танцювати до ранку. Як вам такий сценарій?

- Я за! – Аліша як завжди із задоволенням голосує за будь-яку пригоду, якщо там буде алкоголь, танці та чоловіки, - Але я маю ще одну пропозицію на цей святковий вечір: познайомитися з якимись симпатичними та  розкутими хлопцями! Може ви, красунечки, нарешті розпочнете не лише соціальне, а ще й статеве життя?

Рудоволоса кучерявка Кейті з сумом розводить руками.

- Дівчатка, ну ви ж знаєте – я так не можу. Мені…

- Потрібні почуття! – завершуємо ми з Алішею хором та сміємось, наче дві гієни.

- Так, потрібні.  Я хочу закохатися, сильно – сильно! Так, щоб аж дух перехоплювало від почуттів. Ось тоді я зважуся на це. А просто так переспати з кимось, бо мені вже вік дозволяє, або тому, що всі навколо це роблять – це, на жаль, не моє…

- Ну, з нею все ясно, - Аліша махає рукою в бік Кейті, ніби ставлячи тій остаточний діагноз, - А ти коли нарешті перейдеш в дорослу лігу? Тебе ж, ніби то, не турбує така дичина, як неземне кохання.

- Не турбує, бо в мене на нього немає часу. Робота, брати, до того ж я ще на курси програмування пішла. Нема коли у дзеркало на себе глянути, не те що якісь стосунки завести. А ще я, дівчатка, здається, божеволію. Я не жартую! Вже два місяці в мене реальне відчуття, що за мною стежать.

Дві пари очей втупилися в моє обличчя. Зелені очі з подивом та недовірою шукали на ньому прояви божевілля. А карі з легким уважним прищуром чекали від мене  пояснень.