Глава 4

- Ім'я?

Артур Волков був злий. Навіть більше ніж тоді, коли якийсь ідіот підрізав на повороті його крузак в той момент, коли його дочка мирно спала в дитячому кріслі на задньому сидінні.

- У вас перед носом мої права, так до чого ці питання?  - голос хрипкий, глузливий, ледачий.  Він вже не в перший раз в відділенні, правда тепер зовсім не за дрібне хуліганство.

Їх накрили несподівано.  Озброєний загін увірвався в приміщення прямо посеред бою, поклавши всіх: і відвідувачів, які зробили ставки і з нетерпінням чекали розв'язки, і самих бійців, які були так захоплені на рингу, що не відразу помітили що щось не так.  Напевно місце здав якийсь щур і якщо стукача знайдуть, Артур не позаздрить йому.

- Ім'я.  - Немов заведений повторює лейтенант і Артур закочує очі.  Розвалюється на стільці і кривиться від болю.  Бій і так був жорстким, удача явно була не на його боці, а потім ще й ці з погонами додали.

- Слухайте, у мене дочка в дитячому саду, її нікому забрати, не могли б ви віддати мій телефон?  На хвилину.  Всього один дзвінок.

Він як може стримує свою лють, намагаючись здаватися ввічливим.  В першу чергу потрібно подбати про Лізу, а потім вирішувати інші питання.  Але його терпіння надовго навряд чи вистачить.  У нього взагалі його немає, якщо про те пішла мова.  З того дня як дружина Волкова померла, залишивши після себе розбите серце, дірку в грудях і маленьке немовля на руках, він змінився до невпізнання. З романтика і мрійника перетворився в цинічного і запеклого чоловіка, який зганяє свій біль і злість на долю за допомогою боїв без правил, які ще й приносять немалі гроші. Стільки він продавцем автозапчастин навряд чи б заробив і все саме краще дочці дати не зміг би.  Правда в цьому всьому є і істотний мінус.  І саме зараз він знаходиться навпроти Волкова.

- Ім'я, - з натиском вимовляє товстун і Артур здається, в надії що після цього йому все ж віддадуть мобільник.

- Волков Артур Сергійович, - кладе руки на стіл і з тугою дивиться на наручники.  Невдалий видався вечір.

- Дата народження?

- Можна я сам заповню цю анкету?  Так буде швидше.  - нетерпляче запитує він, змінюючи положення на стільці.

- Громадянин Волков, у нас є певна процедура, не бороніть роботі слідства, інакше проведете тут кілька місяців.

Загроза спрацювала.  Він не може дозволити собі пробути тут навіть одну ніч, не те що кілька місяців. До того ж, Рустам напевно вже веде переговори з ментами, щоб викупити його. Кращого бійця він точно не залишить в мавпятнику.

- Судимості раніше були?

- Ні.

Лейтенант повільно виводить ручкою по папері, записуючи інформацію, а Волков не може знайти собі місця.  Кісточки збиті в кров.  Обличчя горить від ударів.  Ребра скоріше за все зламані, але цей біль ніщо в порівнянні з тим, що десь там залишилася його дочка.  Одна.  В дитячому саду.  Посеред ночі.  І про неї нікому подбати.  Що якщо йому сьогодні не вдасться вийти звідси?  В цю хвилину він звинувачував себе за те, що не прийняв пропозицію настирливої ​​сусідки поверхом нижче забрати Лізу з садка.  Щоб звільнитися від неї вранці на стоянці, він сказав що допізна буде стирчати на роботі через що не зможе з нею повечеряти.  І навіть майже не збрехав.

- Поставте свій підпис ось тут, - показує йому лейтенант.

- Тепер мені дадуть телефон?  - черканув швидко ручкою в документі, запитує Артур.

- Заберіть його і давайте наступного, - ігнорує його Білецький, кивком голови вказуючи конвоїру і викликаючи всередині Волкова бурю обурення.

- Що?  Зачекайте!  Я маю право на телефонний дзвінок.  Гей, ви порушуєте закон!  - підвищує голос Волков вже не стримуючись і смикається в сторону пузатого, загрозливо нависаючи над ним, за що отримує удар  по ребрах.  - У мене дочка одна залишилася!  Дайте мені цей бісів телефон!  - він відбивається від щуплого хлопця в формі і лейтенанту доводиться викликати ще кілька хлопців, щоб впоратися з ним.

- Посидиш кілька днів у мавпятнику разом зі сбродом, - спльовує на брудну підлогу Білецький і смішно підстрибує на місці, коли Артур несподівано з силою вдаряє по сталевим пруттям.

- Якщо з моєю дочкою щось трапиться, ти пошкодуєш!  - ричить в його сторону, а потім різко затихає і плюхається на жорстку лаву біля стіни.  - Закурить є що?  - запитує у брудного бездомного в лахмітті, якого пов'язали бог знає за що.  Він заперечливо хитає головою, відсуваючись подалі від Артура аж на самий край, а Волков важко зітхає, підглядаючи в сторону виходу.

Чорти!  Бездушні щури!

Він не курить уже майже шість років.  З того моменту як Жанна повідомила йому про свою вагітність, а ось зараз вперше жах як захотілося.  І нерви вгамувати і руки чомусь зайняти.  Тому що місця собі знайти не може, думаючи про свою малу.  Що роблять в дитячому саду в разі якщо батьки не приходять за дітьми?  Артур не знав відповідь на це питання, тому божеволів.  Час від часу бив порожньою пляшкою, знайденою в кутку, по залізним пруттям решітки і кричав, поки у когось з ментів не закінчується терпіння і йому не викладають урок правильної поведінки, погрожуючи посадити по всім статтями.  Але це його анітрохи не лякало.  Найбільше на світі Артур боявся лише одну річ: втратити свою дочку.

Час для Волкова тягнувся шалено повільно, хотілося вити від розпачу, особливо коли він зрозумів, що випускати його ніхто не збирається. Злість від безсилля накочувала хвилями, бажаючи вирватися назовні.  Збиті в кров кулаки саднили, але йому було мало.