12. Моя правда

....Якби Недолі вихор злий

        Тебе спіткав,

        Тебе спіткав,

Грудьми я захистив би

        I поряд став,

        I поряд став...*

Олівія видихнула лише тоді, коли за Раяном зачинились двері. Жінка витерла гарячі сльози і голосно зітхнула. Зла доля знову звела їх, як би Лів не втікала, Раян знову з'явився у її житті. І що він хоче в неї?! Чому не залишить у спокої!? Рік пройшов, мабуть у нього давно з'явилась інша, можливо навіть сім'я є....зрештую що їх пов'язувало - папір і два підписи. От тільки вона так і не змогла викинути Девіса ні з голови ні з серця. 

Після того як Олівія знепритомніла в кафе її відвезли в лікарню де одразу встановили діагноз - стеноз ленгеневої артерії і попередили про необхідність термінового лікування...от тільки...

Дівчина просто втимилась боротись, вона не мала сил. Приймати ліки, ходити на обстеження, здавати безліч аналізів, можливо навіть лягти під ніж...і ?? Що далі? Вона нещодавно все це пережила! Якщо вона має померти, то нехай її останні дні будуть сповнені емоцій, а не розпачу, марних надій і смердючого запаху лікарні!

Олівія обмежилась таблетками, які мали підтримати серце і кинулась втілювати у життя мрії та плани. Подорож в Індію та Китай, відвідини старовинних замків Шотландії, політ на повітряній кулі і стрибок з парашута....вона жила - напивалась до блювоти, танцювала наче останній раз в житті, говорила що думала і робила що хотіла...жила так - ніби завтра не буде. Єдиною межею, яку Лів так і не змогла переступити - чоловіки. Жодного сексу, жодного чоловіка у її житті. Дівчина і сама не могла зрозуміти чому так, але здавалось образ Раяна переслідував її куди б не поїхала.

І от тепер вони зустрілись.....що ж, все почалось з Lee Memorial і має тут закінчитись!

Раяну здавалось, що його кинули на глибину без кисневого балона! Чоловік дивувався як взагалі зміг безпечно доїхати додому, якщо весь час всі думки крутились навколо Олівії. Чому вона склала руки? Чому не хоче боротись! Він пам'ятав їх розмову на даху після похорону, навіть тоді, після всього що Лів пережила, вона залишалась сильною. То що змінилось?

А ще чоловік зрозумів, що досі кохає її. Час нічого не змінив, жінки які були після Ліві нічого не змінили. Після чергової ночі Раян з відразою дивився на себе в дзеркало і відчував зрадником, як би дивно це не звучало. Зрештую. він просто поринув в роботу і перестав звертати увагу на довгоногих медсестер в  лікарні та сексуальних лялечок в клубі, куди інколи ходив розвіятись. Привид колишньої дружини міцно вївся з його грудну клітку, наче пухлина, пустив метастази по організму. 

Щоб якось розгрузити голову Раян вирішив почитати перед сном і витягши першу ліпшу книгу з полиці зручно сів у крісло. Розгорнувши книжку чолвоік завмер - з всьго стосу літератури він вибрав саме ту книгу, куди рік тому поклав лист. Той, який Олівія залишила для нього у своєму будинку. Той, який хотів спалити, подерти, але просто запхав між сторінки роману, навіть не глянувши якого. 

Це була невелика збірка поезії зарубіжних поетів. Раян взяв конверт і кинув погялд на вірш:

Your Name *

I wrote your name in the sky,
but the wind blew it away.
I wrote your name in the sand,
but the waves washed it away.
I wrote your name in my heart,
and forever it will stay.

Чоловік лише зітхнув, здавлось сьогодні він, як ніколи, точно знає значення цих рядків!

Як би він не хотів забути Олівію - ця дівчина пов'язана червоною ниткою з ним*!

* Частина вірша Роберта Бернса "Якби була ти в бурю"

* Твоє ім'я (Джессіка Блейд)

Я написав твоє ім'я на небі,
але вітер відніс його далеко.
Я написав твоє ім'я на піску,
але хвилі змили його.
Я написав твоє ім'я в моєму серці,
І воно назавжди там залишиться

* Мається на увазі міф, що попри те, у яких стосунках зараз перебувають суджені одне одному люди і яка відстань їх розділяє, їх постійно поєднує червона нитка долі. Такі люди рано чи пізно повинні зустрітись та поєднати свої життя в одне, хоч іноді на це може знадобитися ціле життя.