11. Очі навпроти

Любов ніколи не вимагає, вона завжди дає. Любов завжди страждає, ніколи не виражає протесту, ніколи не мстить за себе (М. Ганді).
 

Раян з самого ранку був на ногах - вчора було дві важкі операції, ледь вдалось справитись, а сьогодні через переповнення віділення бракувало рук, тож чоловік зміг відпочити в ординаторській кілька годин і знову взявся за роботу. Девіс якраз йшов на огляд, коли його окликнув Стів Хоук.

- Терміново у палату 246.

- Я мушу зробити обхід.

- Це наказ Честера.

Раян здивовано дивився на Стіва не розуміючи чого батько так наполягає на його присутності. Що це за пацієнт такий? Чоловік відправив на огляд хворих колегу, а сам поспішив у 246 палату. Біля її дверей уже стояв Майк Честер, він виглядав схвильованим, що бувало вкрай рідко.

Відколи Раян почав працювати повноцінним хірургом у кардіовіділенні 8 місяців тому, батько вперше так хвилювався за пацієнта.

- Що це за пацієнт?  

- Давай сядемо. - батько кивнув на крісла у коридорі і Раяну зовсім не сподобалась така рекція. 

- Я хочу щоб ти вирішив для себе чи варто переступати поріг палати. 

- Нічого не розумію, ти сам сказав викликати мене сюди.

- Раян, я все поясню. Просто я хочу знати, що ти зможеш залишатись безпристрасним коли побачиш пацієнта.

- Я завжди тримаю себе в руках.

- Її привезли годину тому на гелікоптері. І це диво, що я сьогодні подзвонив в Mercy Medical до Річарда Горна. В Олівії Стівенсон серйозні проблеми з серцем.

- Олівія.... - Раяну здалось, що все повітря вибили з грудей. Не так він уявляв їхню зустріч.

- Раян, вона в карай важкому стані. Ти, як один з найкращих лікарів клініки, можеш провести операцію, але чи готовий ти?

- Я не бачив Олівію рік, звичайно я готовий провести операцію. Але для початку повинне ознайомитись з хворобою та поговорити з ...пацієнткою.

Батько недовірливо зміряв Девіса поглядом, але таки кивнув.

- Якщо виникнуть проблеми - ти знаєш де мене шукати.

Варто було Майку зникнути за дверима ліфта, як весь запал Раяна погас. Чоловік втомлено прикрив очі і кілька хвилин збирався з духом. Пройшов рік з того часу, як вони з Олівією розлучились. Чортовий рік, повний пошуків. Здавалось дівчина як крізь землю провалилась, а тут раптом - ось вона, за дверима, в кількох метрах від нього. Та краще б вони так і не зустрілись! Якщо батько каже. що її стан важкий... Раяну не хотілось думати, що його чекає у палаті. 

А можливо вона давно одружена, можливо просто зараз біля її ліжка сидить законний чоловік і тримає її за руку... Девіс ледь не заричав відганяючи таку картину від себе. А потім стало соромно - про що він думає?! Лівія зараз хвора, а він знайшов час ревнувати!

Чоловік рвучко піднявся на ноги і впевнено відчинив двері... от тільки те що він побачив у палаті розвіяло його впевненість як пил за вітром!

Дівчина що лежала на лікарняному ліжку не могла бути його Оливкою - це Раян знав точно. Бліда шкіра віддавала синім, запалі щоки, гострі вилиці, що здавалось от от порвуть тонку, наче пергамент шкіру, очі видавались неприродньо великими на фоні схудлого обличчя....але їх колір - це таки була Лівія....хоча, скоріше - її привид.

Дівчину обкололи препаратами і зараз вона міцно спала під звук моніторів. На руці був прикріплений катетер через який вводили систему. Раян сів на крісло і взяв папку з історією хвороби. Чоловік здивовано помітив, що його руки тремтять і він нічого не може з цим зробити. 

Клапанний стеноз легеневої артерії....запущений....потрібна операція, термінова....

Раян прекрасно розумів, що означає ця хвороба. По суті , її початкові форми відносно просто піддаються лікуванню, але схоже Олівія махнула рукою на здоров'я....а це призвело до таких наслідків.

Чоловік хвилин 15 сидів у палаті з острахом чекаючи коли Лівія прокинеться, але дівчина мирно спала. Раян знав, що їм потрібно поговорити, їм, зрештую, є про що розмовляти.  

Йому хотілось вірити, що Олівія виздоровіє і він,як лікар, зробить все можливе!

Цілий день Раян провів поринувши у роботу і лише під кінець чергової зміни знову прийшов в палату 246. Олівія не спала.

- Привіт. - чоловік сів на край ліжка. Запанувала неприємна мовчанка.

- Привіт, Раян. - нарешті змогла видавити Лів. Відвела погляд, вдала, що стріхує неіснуючі пилинки з ковдри....

- Ти знаєш як опинилась у  Lee Memorial?

- Здається напевно у мене в роду так написано - повертатись сюди під кінець історії...

Раяну нестерпно захотілось накричати на Лів, але він стримався.

- Написано кажеш, хм, а може варто було звернутись до лікарів?

- Може. Результат все одно один.

Дівчина байдуже глянула на Девіса, здавалось їй давно нема різниці буде вона жити чи ні. 

- Лів, батько наполіг щоб тебе направили з Mercy Medical до нас. Це просто випадковість, що він говорив з лікарем Горном і той згадав про тебе.

- Не варто було, все одно у мене нема грошей на лікування. 

- Олівіє, та що з тобою! Невже ти не розумієш, у якому ти стані?! Навіщо взагалі довела себе до такого стану?!

Раян таки не витримав і підвищив голос. Але, чорт забирай, що сталось з його Лів, яка любила життя, яка боролась, яка вірила і надіялась до останнього.

- Вітер вільний, вітра не впіймати.Вітер чий? Так само й я!

Милий хочеш в гру зіграти? Два хрести між ними я!

Дім із дерева й землі - пристановище  мені.

Серце там, а я жива...по щоках біжить сльоза.....Чудовий віршик?

Голос Олівії звучав наче з пошкодженого аудіозапису, дівчина подивилась на Раяна і хлопець завмер від розуміння - їй справді байдуже буде вона жити чи ні.