11. Очі навпроти

Любов ніколи не вимагає, вона завжди дає. Любов завжди страждає, ніколи не виражає протесту, ніколи не мстить за себе (М. Ганді).
 

Раян з самого ранку був на ногах — вчора було дві важкі операції, ледь вдалось справитись, а сьогодні через переповнення відділення бракувало рук, тож чоловік зміг відпочити в ординаторській кілька годин і знову взявся за роботу. Девіс якраз йшов на огляд, коли його окликнув Стів.

— Терміново у палату 246.

— Я мушу зробити обхід.

— Це наказ Честера.

Раян здивовано дивився на Хоука, не розуміючи, чого батько так наполягає на його присутності. Що це за пацієнт такий? Чоловік відправив на огляд хворих колегу, а сам поспішив у палату 246. Біля її дверей уже стояв Майк Честер, він виглядав схвильованим, що буває вкрай рідко. Відколи Раян почав працювати повноцінним хірургом у кардіовіділенні кілька місяців тому, батько вперше так хвилювався за пацієнта.

— Що це за пацієнт?

— Давай сядемо, — батько кивнув на крісла у коридорі, і Раяну зовсім не сподобалась така реакція.

— Я хочу, щоб ти вирішив для себе, чи варто переступати поріг палати.

— Нічого не розумію, ти сам сказав викликати мене сюди.

— Раян, я все поясню. Просто я хочу знати, що ти зможеш залишатись безпристрасним, коли побачиш пацієнта.

— Я завжди тримаю себе в руках.

— Її привезли годину тому на гелікоптері. І це диво, що я сьогодні подзвонив в Mercy Medical до Річарда Горна. В Олівії Стівенсон серйозні проблеми з серцем.

— Олівія... — Раяну здалося, що все повітря вибили з грудей. Не так він уявляв їхню зустріч.

— Раян, вона в край важкому стані. Ти, як один з найкращих лікарів клініки, можеш провести операцію, але чи готовий?

— Я не бачив Олівію рік, звичайно я готовий провести операцію. Але для початку повинен ознайомитись з хворобою та поговорити з... пацієнткою.

Батько недовірливо зміряв Девіса поглядом, але таки кивнув.

— Якщо виникнуть проблеми — ти знаєш, де мене шукати.

Варто було Майку зникнути за дверима ліфта, як весь запал Раяна погас. Чоловік втомлено прикрив очі і кілька хвилин збирався з духом. Пройшов рік з того часу, як вони з Олівією розлучились. Чортовий рік, повний пошуків. Здавалось, дівчина як крізь землю провалилась, а тут раптом — ось вона, за дверима, в кількох метрах від нього. Та краще б вони так і не зустрілись! Якщо батько каже, що її стан важкий... Раяну не хотілось думати, що його чекає у палаті.

А можливо, вона давно одружена, можливо, просто зараз біля її ліжка сидить законний чоловік і тримає її за руку... Девіс ледь не заричав, відганяючи таку картину від себе. А потім стало соромно: про що він думає?! Лівія зараз хвора, а він знайшов час ревнувати!

Чоловік рвучко піднявся на ноги і впевнено відчинив двері... от тільки те, що він побачив у палаті, розвіяло його впевненість як пил за вітром. Дівчина, що лежала на лікарняному ліжку, не могла бути його Оливкою. Бліда шкіра віддавала синім, запалі щоки, гострі вилиці, що здавалось, от-от порвуть тонку, наче пергамент шкіру... привид тієї, кого він кохав.

Дівчину обкололи препаратами і зараз вона міцно спала під звук моніторів. На руці був прикріплений катетер, через який вводили систему. Раян сів на крісло і взяв папку з історією хвороби. Чоловік здивовано помітив, що його руки тремтять і він нічого не може з цим зробити.

Клапанний стеноз легеневої артерії... запущений... потрібна операція, термінова... Раян прекрасно розумів, що означає ця хвороба. Початкові форми відносно просто піддаються лікуванню, але схоже, Олівія махнула рукою на здоров'я, а це призвело до таких наслідків. Чоловік хвилин п'ятнадцять сидів у палаті з острахом, чекаючи, коли Лівія прокинеться, але дівчина мирно спала. Раян знав, що їм потрібно поговорити, їм, зрештою, є про що розмовляти. Йому хотілось вірити, що Олівія виздоровіє і він, як лікар, зробить все можливе.

Цілий день Раян провів поринувши у роботу і лише під кінець чергової зміни знову прийшов у палату 246. Олівія не спала.

— Привіт, — чоловік сів на край ліжка. Запанувала неприємна мовчанка.

— Привіт, Раян, — нарешті змогла видати Лів. Відвела погляд, вдала, що стріхує неіснуючі пилинки з ковдри.

— Ти знаєш, як опинилась у Lee Memorial?

— Думаю, це рок — повертатись сюди під кінець історії. — вона говорила так спокійно, байдуже, нече її смерть — ніщо. Раяну нестерпно захотілось накричати на Лів, але він стримався.

— Написано, кажеш? Хм, а може варто було звернутись до лікарів?

— Може. Результат все одно один.

Дівчина спокійно глянула на Девіса, здавалось їй давно нема різниці буде вона жити чи ні. 

— Лів, батько наполіг, щоб тебе направили з Mercy Medical до нас. Це просто випадковість, що він говорив з лікарем Горном і той згадав про тебе.

— Не варто було, все одно у мене нема грошей на лікування.

— Олівіє, та що з тобою! Невже ти не розумієш, у якому ти стані?! Навіщо взагалі довела себе до такого стану?!

Раян таки не витримав і підвищив голос. Але, чорт забирай, що сталось з його Лів, яка любила життя, яка боролась, яка вірила і надіялась до останнього.

— Лікарю Девіс, я втомилась. Залиште мене.

Голос Олівії звучав наче з пошкодженого аудіозапису, дівчина подивилась на Раяна і хлопець завмер від розуміння — їй справді байдуже буде вона жити чи ні. Дівчина обернулась до Раяна спиною і накрилась ковдрою майже з головою. Чоловік кілька хвилин сидів біля неї, а потім таки вийшов з палати під тихий шепіт Віві, від якого пробирало до кісток:

— Вітер вільний, вітра не впіймати. Вітер чий?
Так само й я! Милий, хочеш в гру зіграти?
Два хрести між ними я! Дім із дерева й землі — пристановище мені.
Серце там, а я жива... по щоках біжить сльоза...

От тільки ні, він не дозволить їй так просто здатись!