7. Дім - ти

Дім - це не місце. Дім - це люди, які завжди тебе чекають.

Жити з Раяном було...дивно. Прокидатись зранку і бачити його сонне обличя на подушці поруч, ще одна зубна щітка у стаканчику біля умивальника, його духи поруч із лухами Лів на полиці, одяг у шафі - сорочки Девіса і светри Лів .... Здавалось Раян переїхав у дім дівчини не вісім днів тому, а жив тут багато багато років. 

Стало звичним обговорювати плани на завтра і готувати сніданок разом. А вночі, вдавати що нічого дивного не відбувається, лежачи поруч і міцно обіймаючись.....  відчувати як він дихає, як вібрує грудна клітка під час розмови....Лівія інколи думала чи зможе завтра прокинутись без нього?

Кажуть, секс зближує людей.... між цими двома не було близості, хоч обоє розуміли, що ходять по грані. Їх зблизила відвертість - розмови, погляди, доторки.... Олівія не хотіла прив'язуватись до ординатора, хоч і розуміла, що з кожним днем все більше закохується у нього. Раян не хотів давити на дівчну, бо розумів - їй зараз не до відносин. От і жили обоє у дивному стані підвішення - ніби і поруч, але по різні сторони стіни. 

Олівія заспокоювала себе думкою, що це прото гра для Браяна, але у глибині душі розуміла - відносини з Раяном давно вийшли за межі контракту.

З кожним днем Лів розуміла, що батькові стає гірше - знеболювальні не допомагали і довелось перейти на опіати, Браян майже не їв, став роздратованим....Дівчина думала - рідні стіни додадуть сили, а вийшло навпаки - чоловік повільно гаснув просто на очах. Бачити завжди активного і веселого батька таким ослабленим дівчина так і не звикла. Вона досі надіялас, що одного разу прокинеться і зрозуміє - все це було просто дурним сном. Але кожен ранок, як би він не починався солодко, приходив із страхом - а раптом? Раптом ... думати про це не хотілось.

Часто вночі Раян давав дівчині поспати, а сам сидів біля ліжка хворого. Тримав за руку, подавав воду, робив уколи... Лів якось прокинулась посеред ночі, а Раяна у ліжку не було. Ординатора вона знайшла у кімнаті батька, чоловіки про щось тихо говорили. 

Двоє найдорожчих - промайнуло в голові. І Олівія злякалась цієї думки так сильно, що хутко повернулась у кімнату, вдаючи що спить....а сама до ранку лежала на одній стороні і думала...думала...думала.

Раян бачив подавлений стан Лів, знав, що вона погано спить, бачив, як вона відводить заплакані очі коли виходить з кімнати батька. Він як міг намагався її розрадити, але...

- Лів, будь ласка візьми себе в руки!

- Йому стає гірше, невже ти не бачиш, Рай? Здається лікар Грегор відправив тата додому ... - голос зірвався і дівчина не закінчила фразу. Але все і так було зрозуміло.

Девіс спробував обійняти дружину, але Лів відійшла у протилежний кут кімнати.

- Не варто. Ніхто у цьому світі не зрозуміє мого болю. Жодна жива істота не може відчути те, що зараз відчуваю я. Цей пекельний коктейль з ненависті і безпорадності, з розпачу і марних надій!...Не варто трясти повітр'я марними словами.

- Олівія, просто поговори зі мною Ти знову закриваєшся! Не потрібно нести самій цей хрест!

- Хрест? Говориш як фанатик! Твій Бог покинув мене, Раян! Я готова була розбити молитвами небеса, а Він просто відвернувся від мене! Я залишилась сам на сам!

- У тебе є я. Чуєш, Олівіє, я поруч. 

- Навіщо? Ти цілком спокійно можеш повератися до свого дому, Раян. Батько все одно цього не помітить, він не встає з ліжка.

Чоловік підійшов до Ліві і притис до своїх грудей, не дозволяючи їй вирватись.

- Я хочу бути поручз тобою. Навіть якщо ти думаєш, що моя підтримка тобі не потрібна. Я не зможу зрозуміти твій біль, Оливко, ти права. Але я візьму його частину собі. Просто дозволь мені це зробити!

- Ти вкотре хочеш мене врятувати. От тільки від долі не втекти.

- Лів, я рятую тебе від самої себе! Ти на стільки занурюєшся у горе....не впевнений, що ти зможеш вибратись з нього.

- Як мені далі жити, Раян Девіс!? - Лів відштовхнула чоловіка і зірвалась на крик. - Я мала надію на те, що все зміниться. Зараз навіть її не залишилось...Коли тато....коли він... - дівчина безсило впала на коліна і закрила обличчя руками, тіло здригалось у риданні. - Коли він помере - впершше за весь час вимовила це страшне слово. - як мені жити далі?!

Ординатор опустився на коліна поруч з Лів і погладив її по голові.

- Просто жити. Народити дітей, розповісти їм про дідуся, бути щасливою - бо Браян цього хоче! Батько не покине тебе, Ліві, він завжди буде поруч з тобою - у думках, спогадах, у дрібницях: ти відчуватимеш присутність тата коли сідатимеш за кермо - бо це він навчив тебе водити машину. Він буде поруч коли ти дивитимешся на багряний захід сонця - бо колись ви бачили точно такий самий на березі океану....у кожній миті він беде поруч. Дорогі нам люди не зникають, вони завжди отут - Раян торкнувся Лів там, де божевільно стукотіло її серце і дозволив дівчині сховати свої сльози на його грудях.

Надто довго Олівія була сильною. зваливши на себе тягар, який не кожен чоловік може нести. Але тепер він не відпустить її. Він завжди буде поруч з цією дивовижною жінкою!

Лів не встигла привести себе до тями, як з кімнати Батька почувся стогін і дівчина кинулась туди.

Брян кусав стиснений кулак так сильно, що червоні плями крові стікали замазуючи і його одяг і ковдру.

- Тату, тату! Зараз. - дівчина кинулась до столика з медикаментами набирати знеболююче, здригаючи від стогонів Браяна.

- Покличте мою доньку! Де вона!? Де Олів!!! - чоловік кричав диким голосом, а Лів вражено завперла біля ліжка. 

- Тату, це я - Олівія. Чуєш!? - панічні нотки у голосі годі було приховувати.

- Олівіє! Лів! - здавалось Браян навіть не звернув на неї уваги. - Де моя донька?! - чоловік з такою силою стис руку Лівії, що дівчина скрикнула від болі.