6. Точка відліку

Und ob der Tag auch wild und qualvoll war,
Von Ironie und Hohn und Leid zerfressen —
Ein Kuß von dir — der Duft von deinem Haar
Ließ mich am Abend alle Qual vergessen.
Wenn auch des Tages erbarmungsloser Brand
Mir allen Glauben an das Leben raubte,
Es brauchte nur ein Streicheln deiner Hand,
Daß ich am Abend dennoch wieder glaubte.

Und wenn auch alles, was ich je gelebt,
Nutzloser Kampf vom Anfang war zum Ende,
Es war doch gut und schön — denn silbern schwebt
Darauf der Segen deiner milden Hände.*

Зранку Лів розбудив дзвінок у двері — на порозі стояв Раян із пакетами від відомої мережі ресторанів.

— Хочу побалувати дружину сніданком.

Лів, спросоння, лише здивовано мугикнула щось собі під ніс і відступила, пропускаючи ординатора.

Чоловік прудко розкладав страви по тарілках, встигаючи підспівувати якійсь молодіжній групі на екрані телевізора. Коли Лівія вийшла з душу, переодягнена й причепурена, на столі на неї чекав повноцінний сніданок: ароматна кава з молоком і корицею, круасани кількох смаків, яєшня, сирна та шинкова нарізка, невеликі міні-блінчики… Дівчина здивовано переводила погляд з Раяна на стіл і навпаки.

— Ти хочеш це все з’їсти?

— Ти вчора майже нічого не їла, сумніваюся, що підеш на обід у кафе, тому так, — серйозно відповів він. — Ти повинна хоча б спробувати всі страви!

— Мій чоловік-тиран…

— Мені подобається, що ти звикла до нашого статусу, — Раян іронічно вигнув брову й підморгнув. Лівія не стримала усмішку і подумала, що цей чоловік хоч на мить допомагає забути про негаразди.

— Дзвонив лікар Грегор, — Лівія напружено відклала виделку й подивилася на чоловіка.

— Лів, все добре. Адам казав, що хоче поговорити. Це не стосується стану здоров’я Браяна.

— Тоді в чому справа? — дівчина нахмурилася, апетит зник. Раян зітхнув і обійняв її зі спини.

— Лів, не накручуй себе, будь ласка. Повір, якби щось сталося, я б тобі сказав і лікар Грегор повідомив би одразу.

Дівчина на мить розслабилася в його обіймах і закрила очі. Рано чи пізно все закінчиться, але Олівія сумнівалася, що кінець буде щасливим.

— Їдемо в лікарню. — дівчина спробувала піднятися з крісла, але ординатор не дозволив.

— Спочатку ти поснідаєш!

Раян не випустив Лів із кухні, доки вона не скуштувала половину страв. По дорозі до Lee Memorial він намагався розговорити дружину, але Лів поринула у переживання й всі його спроби залишалися марними. Варто було Раяну припаркуватися, як дівчина вилетіла з автомобіля й побігла до корпусу. Ординатор ледь встигав за нею.

Лікар Грегор чекав їх у кабінеті. Лів подумала, що лише вчора у цій кімнаті їх із Девісом оголосили чоловіком і дружиною, а сьогодні вона відчуває себе, наче очікує на вирок.

— Олівіє, сідайте. Не варто хвилюватися. Раян не сказав вам, що розмова не про стан батька?

— Сказав…

— Але ви не повірили, — закінчив чоловік. — Дарма, Браян стабільний. Я хотів поговорити про інше.

Лікар піднявся зі стільця й присів на невеликий диван біля дівчини, Раян стояв біля вікна, нетерпляче крутячи у руках шкіряний браслет, з яким ніколи не розлучався.

— Я не бачу причин тримати вашого батька в лікарні. Його стан не критичний. За потреби чи для перевірки ви можете його привозити. Крім того, Раян буде весь час поруч.

Запанувала тиша. Лів розуміла, що батькові нема сенсу лежати в лікарні, а вдома й стіни лікують. Дівчина на мить злегка усміхнулася, а потім зустріла погляд Раяна й стерпла — їм доведеться жити разом, спати в одній кімнаті і грати роль закоханих молодят. Судячи з виразу обличчя ординатора — він теж про це подумав.

Часу на роздуми не було. Лікар Грегор направив Раяна почати оформляти виписку, повідомивши, що сьогодні хворий побуде в лікарні, завершить курс хіміотерапії, а за кілька днів можна забирати Браяна додому. Лів полегшено видихнула — буде час прийти до тями й перевести необхідні речі. Вона ледве знала, де живе її чоловік, але він мусить переїхати до її будинку — для комфорту Браяна. Та й сама Олівія не уявляла, як переїжджати в чужий дім, тим більше на фоні обману.

Поки дівчина складала плани на майбутнє, лікар Грегор встиг зробити кілька дзвінків і уважно дивився на Лів. Складається враження, що він хоче почати розмову, але не може дібрати слова.

— Я з самого початку знав, що ви з Раяном станете парою, усе чекав, коли він наважиться на перший крок. Але навіть для мене ваше весілля стало несподіванкою.

— Тобто з самого початку?

— Чому ви так дивуєтесь, Олів? Варто було переступити поріг лікарні, як Раян запримітив вас. Він намагався всіма способами полегшити ваше перебування у Lee Memorial.

Олівія здивовано дивилася на лікаря, намагаючись зрозуміти, про що він говорить. Чоловік помітив її розгубленість.

— Цілодобове перебування біля батька… Ви ж не думаєте, що дозволяємо родичам "жити" в палатах? Та й палата одна з найкращих. І зниження ціни на деякі ліки… невже ви цього не знали?

Чим довше Адам Грегор говорив, тим більше Лів була вражена. Вона ніколи не замислювалася про такі речі.

— Як простий ординатор міг впливати на все це?

— Простий ординатор? — тепер Грегор здивувався. — Олівіє, невже ви не знаєте, хто батько вашого чоловіка?

Олівія вигнула брови й скривилася, мовляв — здивуйте. Адам дійсно здивував:

— Його батько — один із директорів клініки, Майк Честер. Саме тому навіть звичайний ординатор мав такий вплив.

Олівія вражено мовчала. Вона вкотре переконувалась що нічого не знає про чоловіка з яким зєднала життя, нехай і на певний час.

Лівія мовчки засвідчила, що нічого не знала про чоловіка, з яким з’єднала життя, хай і на певний час.

— Як так сталось, що ви не знали, хто батько Раяна? — Адам присів поруч і запитально заглянув їй у очі.

— Мені здалося, що тема родини для Раяна неприємна. Тому я не питала, а він не спішив пояснювати — у якійсь мірі це було правдою. — Лівія так і думала після розмови біля машини. Грегор лише похитав головою.