4. Та, що навпроти.

Mirror on the wall, here we are again
Through my rise and fall
You’ve been my only friend
You told me that they can understand the man I am
So why are we here talkin’ to each other again

(Lil Wayne ft. Bruno Mars - Mirror)

Кінець дня минув, наче в тумані: Олівія кудись ходила, щось говорила, але всі думки були лише про фіктивну подію. Чи є вихід із цієї ситуації? Так. Просто змиритися.

Інколи Лів здавалося, що все це відбувається не з нею. Що вона застрягла, мов відображення в дзеркалі, у світі власних жахіть. Це не її світ, а якийсь кривий, неправильний. Варто розбити прокляте дзеркало — і вона вирветься на волю, туди, де тато чекає її на порозі дому зі свіжою випічкою, де немає запаху лікарні, пакетів із медикаментами й людей у білих халатах… Та чортове дзеркало не відпускало.

Близько 21:00 Раян ледь не силоміць забрав її з палати батька, плануючи відвезти дівчину додому, трохи відпочити. І Лів би не поїхала, але під тиском ординатора разом із батьком просто здалася. Сил на боротьбу не було.

Їхали в повній тиші. Лише коли автомобіль зупинився біля заїзду, чоловік заговорив:

— Можливо, ти хочеш когось запросити на…

— На цей фарс? — холодно закінчила за нього Олівія.

— Лів, не варто зганяти на мені злість, — Раян говорив примирливо, але Лів бачила: він не кається у своєму вчинку.

— Ти правий. Я сама почала цю виставу. Ти ж просто хочеш допомогти. — голос звучав їдко, дівчині хотілось виказати ординатору все, що вона про нього думає. Але сенс? Вона сама загнала себе у капкан.

— Мені здалося, ми все обговорили, Олів.

— А було що обговорювати?! — дівчина фиркнула й відвернулася до вікна. — Ти сам, в якийсь момент вирішив, що фіктивний шлюб це прекрасна ідея. Дякую!

— Зранку я заїду з юристом, щоб ми склали шлюбний договір. Повір, я справді щиро хочу допомогти.

Дівчина не відповіла. Вона вже хотіла виходити з авто, коли їй у спину прилетіло:

— За що ти себе караєш, Олівіє?

Лів завмерла, пауза затягувалася.

— Яку ще дурню ти придумаєш?

Раян узяв її за підборіддя, підняв голову й змусив дивитися просто в очі.

— Я не сліпий. Ти нищиш себе. Наче спеціально забуваєш про сон і їжу, майже не виходиш із палати. Ти ж розумієш, що немає потреби в твоєму постійному перебуванні в лікарні, але майже не їздиш додому. Лікар Грегор втомився виганяти тебе — йому простіше заплющувати очі. То поясни мені: навіщо ти так мучиш себе?

Дівчина мовчала, прикусила губу так сильно, що відчула смак крові. Клубок почуттів та емоцій, який вона так довго тримала в собі раптом луснув, як мильна бульбашка і вона сама не повірила, коли почула свій голос:

— Це я винна, Раян. Я настільки захопилася власним життям, так занурилася в нього, що пропустила момент, коли батько захворів. — голос зірвався, і їй знадобилося кілька секунд, щоб продовжити. — Якби я приділяла йому більше уваги, частіше приїжджала… Можливо, рак діагностували б раніше — і все було б інакше!

Раян не був готовий до такої правди. Він приголомшено дивився на Ліві, а вона продовжила:

— Якби було можливо — я б забрала хворобу собі. Віриш? Готова помінятися з татом місцями. Я не витримую цього відчуття безсилля. Боюся сподіватися, боюся планувати. Боюся ранків, Раян, бо можу прокинутися самотньою в цьому світі. Куди я без батька?!

Голос зірвався на схлипування. Вона й сама не очікувала, що зможе отак усе викласти. Але надто довго носила це в собі.

Раян рвучко вийшов із машини й за мить витяг Лів із салону, притис до дверцят і добряче струснув.

— Не смій. Говорити. Такого! — шипів на надриві. — Ніколи, Лів. Я не хочу чути, що ти готова мінятися з батьком місцями. Навіть думати про це не смій. Чуєш?!

Очі чоловіка люто блищали, руки до болю стискали її плечі.

— Ти мусиш узяти себе в руки й жити. Навіть якщо Браян помре — коли б і від чого це не сталося. Ти маєш жити. Народити дітей, бавити онуків. Бо він би цього хотів, бо це його бажання — бачити тебе щасливою. І ти не маєш права підвести тата. Браян прожив довге життя, кохав, виховав чудову доньку й бореться. А ти? Робиш із себе мученицю? Думаєш, йому добре бачити тебе щодня такою? Ти давно в дзеркало дивилася?!

Раян різко відпустив її й відвернувся. Олівія без сил опустилася на дорогу. Його слова били, мов батіг, по відкритих ранах.

— У тебе є батько. У тебе є спогади про нього. А є ті, хто ніколи не знав своїх батьків… — тихо додав він, стискаючи кулаки.

Олівія здригнулася й уважно подивилася на нього. Вона нічого про нього не знала, але раптом зрозуміла: ці слова Раян говорив про себе.

— Вставай, — рвучко підняв її й міцно притис до себе. — Перестань бичувати себе й просто прийми невідворотне.

— Я не готова до того, що його не стане, — прошепотіла вона, притулившись до його плечей. — Навіть зараз не готова. Я знала, що колись це станеться — ніхто не вічний. Але ніколи про це не думала. І хіба батько заслужив такі муки? Він ніколи нікому не зробив зла. За що ж твій… — Лів знала, що Раян щирий християнин, — за що твій Бог так його карає? Ця безпорадність… так страшно бачити, як той, кого ти любиш, мучиться — і бути безсилою щось змінити. Я ненавиджу це відчуття!

Раян мовчки притис її до себе й поцілував у скроню.

— У мене немає відповідей. Є речі, які просто треба пережити. Omnia fert aetas. (Час відносить все)

Олівія затихла, лише здригалася в його обіймах і голосно шморгала носом.

— Відпочинь. Спробуй поспати. Зранку я приїду, — сказав він і спробував відсторонитися, але Лів міцніше притислася.

— Не йди, будь ласка. Я не хочу залишатися наодинці.

І тут вона схаменулася: а раптом у Раяна є дівчина? А вона зі своїми проблемами, з цією фікцією… Він нічого їй не винен.

— Я… так, їдь…пробач.