3. Спалені мости

На тонкому льоді можна і потанцювати.

Вівторок Олівія зустріла в лікарні, як і всі попередні дні, зрештою. Вона вже й не могла пригадати, коли востаннє їздила додому. Адам Грегор довго пояснював їй і результати аналізів, і перебіг клініки, і ділився власними спостереженнями. Онкологія — страшна хвороба за симптомами і ще страшніша своєю непередбачуваністю. Жодних гарантій ніхто дати не міг, але Грегор наполягав — потрібно сподіватися на краще. Був шанс, що після хіміотерапії та радіології Браян піде на поправку. Лікар не хотів обнадіювати, але просив не впадати у відчай.

Ліві довго гуляла парком, намагаючись привести думки до ладу. Батько з самого ранку зустрів її питанням про знайомство з таємничим Раяном. Дівчина розуміла — її відмовок надовго не вистачить. Та й, з іншого боку, батько був би щасливий, якби побачив і повірив, що вона з кимось зустрічається. З кимось хорошим і надійним. Якщо татові залишилося зовсім мало часу, то вона готова вплутатися в таку авантюру. Батько все життя присвятив їй, не одружився вдруге, був готовий дістати зірку з неба… Якщо цей обман зробить його спокійнішим — Олівія піде на нього.

От тільки потрібно було найближчими днями знайти підходящу кандидатуру. Дівчина почала перебирати в голові всіх знайомих чоловіків, які могли б їй допомогти, коли задзвонив телефон. На екрані висвітилося ім’я «Раян», і дівчину наче струмом вдарило. Все ж так просто!

Ординатор чекав на дівчину біля кафетерію з двома паперовими стаканчиками.

Ординатор чекав на неї біля кафетерію з двома паперовими стаканчиками.

— Капучино з корицею.

— Без цукру? — Олівія ледь усміхнулася кутиками губ. Чоловік кивнув і відсунув невеликий стілець біля столика, запрошуючи сісти.

— Ти говорила з лікарем Грегором?

Ліві зітхнула й кивнула. Раян зрозумів, що дівчина не має жодного бажання говорити про хворобу батька.

— Лів, давай я підвезу сьогодні тебе додому. Я знаю, що в тебе чудова сусідка Аліса, яка приглядає за будинком, але ти ж не вилазиш із лікарні вже другий тиждень. Персонал Lee Memorial зможе надати Браяну необхідну допомогу.

— Я не хочу залишати батька наодинці.

— Ліві, йому зараз потрібні позитивні емоції і хороший настрій. А твій вигляд… вибач, але виглядаєш ти паршиво.

Олівія лише фиркнула і відпила гарячий напій. Думка про позитив для батька підштовхнула її до іншої теми.

— Раян, маю до тебе прохання. Тільки вислухай, будь ласка.

Ординатор слухав, не перебиваючи. По його обличчю неможливо було нічого зрозуміти. Лів говорила і про те, що не планувала так скоро виходити заміж, і про розмову з татом, і про клятву, і про мимовільний обман з хлопцем.

— Лів, а ти впевнена, що я хороший кандидат на цю роль? — він навіть не дослухав до кінця, сам усе зрозумів.

— Раян, а чому ні? Це просто фікція на… — Ліві замовкла, усвідомлюючи, що сама не знає, на скільки.

— А що потім?

— Не зійшлися поглядами на життя? — відповіла питанням на питання. — Раян, мені більше нема до кого звернутися. Просто підіграй.

Девіс мовчав добрих п’ять хвилин, і Олівія вже зовсім зневірилася, відчула себе дурепою: 

— Вибач, така дурість, я не ...  — чоловік не дав договорити, підвівся і простягнув їй руку.

— Ходімо.

— Куди?

— Знайомитися з твоїм татом.

Олівія хмикнула:

— Знайомі вже.

Браян зустрів їх у колясці. Чоловік тримав у руках блокнот і чорною ручкою робив замальовку виду з вікна, біля якого сидів.

— Тату, — тихо покликала Лів. — ти хотів познайомитися з моїм хлопцем.

Батько розвернув візок і злегка усміхнувся.

— Привіт, Раян. Я все думав, чи не здалося мені, що ти надто часто крутишся біля моєї доньки.

Голос був строгим, але Олівія готова була закластися — Раян йому подобається. Зрештою, батько кілька разів доволі тепло відгукувався про ординатора.

— Ви краще виглядаєте. Лікар Грегор дає добрі шанси.

— Один Бог може мені шанси давати, синку. Але я вже своє віджив.

— Дурниці говорите, вам ще на весіллі танцювати.

Батько хмикнув і криво усміхнувся, а Олівія незадоволено глянула на Раяна — навіщо було підіймати цю тему?

— До речі, про весілля… Мені б хотілося ще доньку до вівтаря провести.

— Тоді всі сили на одужання, — Раян похлопав пацієнта по худій руці й підбадьорливо усміхнувся.

Але Браян мав свої плани.

— І довго ви зустрічаєтеся?

Парочка обмінялася поглядами й відповіла завчено:

— Три місяці.

Чоловік знову усміхнувся.

— Я коли зробив пропозицію твоїй мамі, ми теж зустрічалися рівно три місяці. Я був упевнений, що це любов на все життя…

Голос хворого обірвався, і він закашлявся. Раян миттєво подав воду й допоміг утримати пляшку.

— Вам потрібні позитивні емоції, Браян.

— Єдине, що може викликати позитивні емоції, — це впевненість, що Оливка в надійних руках.

— Тату, — Олівія присіла біля крісла і поцілувала батькову долоню. — Мені зараз не до весілля, але наші стосунки з Раяном нас обох влаштовують. Раян піклується про мене…

Сказала — і сама усвідомила, що це правда. Він знаходив час поміж чергою пацієнтів принести їй обід, каву, нагадати про теплу кофту і сон. Вона уважно подивилася на хлопця і ледь усміхнулася.

— Я не хочу на вас тиснути, — батько виглядав пригніченим.

— Браян, я готовий хоч завтра вести вашу доньку до вівтаря, але хіба ж вона так швидко погодиться? Їй потрібно все обдумати.

— Олівіє? — Браян запитально дивився на доньку.

А дівчина шоковано дивилася на ординатора. Що він несе?!

— Я… ну… ми ще не говорили…

— Говорили, — Раян багатозначно поглянув на неї. — Лів знає, що я готовий узаконити наші стосунки, але зараз зовсім не до весілля.

— Ну чому ж, — Браян сумно усміхнувся. — Моя хвороба — це якраз ще один аргумент. Оливко, це, звісно, твій вибір…