Розділ 31

Лист від Ігоря

Усі мовчки дивилися на аркуш.

— Ігор...

Тихо промовила Олена.

Це ім'я боляче різонуло серце.

Вона пам'ятала його.

Пам'ятала надто добре.

Максим помітив, як змінився її погляд.

— Ти думаєш, це той самий Ігор?

Олена повільно кивнула.

— Так.

Печерою прокотився далекий гуркіт.

Наче сама гора прислухалася до їхньої розмови.

Артем узяв аркуш із рук Максима.

— Тут є щось на звороті.

Усі нахилилися ближче.

На іншому боці був ще один напис.

"Не довіряйте людині, яка прийшла останньою."

Запала тиша.

Повільно всі переглянулися.

Останнім до них приєднався хранитель.

Він теж прочитав запис.

І похмуро опустив очі.

— Це не про мене.

— Звідки така впевненість?

Запитав Петро.

— Бо я знав Ігоря.

Усі здригнулися.

— Ви його знали?

— Дуже давно.

Олена відчула, як серце починає шалено битися.

— Тоді скажіть.

Де він?

Хранитель довго мовчав.

А потім тихо відповів:

— Востаннє я бачив його тут.

У цій печері.

Марійка міцніше обійняла маму.

— Мамо, мені страшно.

— Я поруч.

Але самій Олені ставало дедалі тривожніше.

Раптом із глибини сходів долинув звук.

Скрип.

Наче хтось наступив на стару дерев'яну дошку.

Усі різко повернулися.

— Там хтось є.

Прошепотів Максим.

Світло ліхтарів ковзнуло вниз сходами.

Темрява.

Нікого.

Але звук повторився.

Скрип.

Ще ближче.

Петро міцніше стиснув ліхтар.

— Мені це не подобається.

Раптом із темряви повільно викотилася стара металева коробка.

Просто до ніг Олени.

Усі завмерли.

— Ніхто не торкається.

Сказав Максим.

Коробка була вкрита пилом.

Іржею.

Та на кришці чітко виднівся напис:

"Для Олени."

Олена відчула, як по спині пробіг холод.

— Для мене?

— Не відкривай.

Одразу сказав Максим.

Але було вже пізно.

Олена помітила маленький замок.

І срібний ключ, який вони знайшли в конверті Ганни.

Ключ ідеально підходив.

Клац.

Замок відкрився.

Усередині лежали фотографія та лист.

На фотографії була Олена.

Маленька.

Років чотири-п'ять.

І поруч із нею стояв молодий чоловік.

Олена зблідла.

— Це...

Її голос затремтів.

— Це Ігор.

Максим завмер.

Бо чоловік на фото дивився прямо в об'єктив.

А на звороті фотографії було написано:

"Якщо ви це знайшли — значить я не встиг її врятувати."

І саме в цю мить десь у глибині печери пролунав чоловічий голос.

Хрипкий.

Ледь чутний.

— Олено...

Марійка скрикнула.

А ліхтарі одночасно почали миготіти.