Розділ 19

Вибір

Після зустрічі з Ігорем Олена поверталася додому мовчки.

Його слова не виходили з голови.

Нова робота.

Інше місто.

Новий шанс.

Але й нова розлука з Марійкою.

У квартирі було тихо.

Марійка вже спала.

Лише світло на кухні ще горіло.

І Максим чекав.

Він одразу зрозумів, що розмова була непростою.

— Що сталося?

Олена сіла навпроти.

Довго мовчала.

Потім розповіла все.

Максим уважно слухав.

Не перебивав.

Не давав порад.

Просто був поруч.

Саме так, як їй було потрібно.

— І що ти про це думаєш? — запитав він.

— Не знаю.

Якщо він поїде, Марійці буде боляче.

Якщо залишиться, може втратити шанс змінити своє життя.

Максим задумався.

— А чого хоче сам Ігор?

— Він теж не знає.

— Тоді рішення має прийняти не він один.

— Що ти маєш на увазі?

— Марійка теж частина цієї історії.

Наступного дня Ігор приїхав до них.

Марійка одразу помітила, що дорослі поводяться дивно.

— Щось сталося?

Ігор присів поруч.

— Сонечко, мені запропонували нову роботу.

— Це добре?

— Можливо.

— А чому ти сумний?

Ігор усміхнувся.

— Бо вона далеко.

Марійка мовчала кілька секунд.

— Тобто ти знову поїдеш?

Це питання влучило прямо в серце.

Ігор опустив очі.

— Можливо.

— Надовго?

— Не знаю.

На очах дівчинки з'явилися сльози.

— Я тільки почала тебе знаходити.

У кімнаті стало тихо.

Навіть Олена ледве стримувала емоції.

Ігор повільно обійняв доньку.

— Послухай мене.

Що б не сталося, цього разу я не зникну.

Обіцяю.

Телефон.

Відеодзвінки.

Приїзди.

Я буду поруч.

Марійка міцніше притулилася до нього.

— Обіцяєш?

— Обіцяю.

Пізніше того вечора Ігор стояв біля машини.

Збирався їхати.

І саме тоді до нього підійшов Максим.

Кілька секунд вони мовчали.

Потім Максим простягнув руку.

— Я не хочу бути твоїм ворогом.

Ігор здивовано подивився на нього.

— Після всього?

— Після всього.

Бо Марійка заслуговує на краще.

Ігор кілька секунд дивився на простягнуту руку.

А потім потиснув її.

Вперше без злості.

Без суперництва.

Без образ.

Але коли він сів у машину, телефон раптом завібрував.

Повідомлення від незнайомого номера.

"Якщо хочеш дізнатися правду про Максима, зустрінься зі мною завтра."

Ігор насупився.

Потім перечитав повідомлення ще раз.

І відчув, як усередині знову зростає тривога.

Бо інтуїція підказувала:

це повідомлення може змінити все.

Ігор ще кілька секунд сидів у машині, дивлячись на повідомлення.

"Якщо хочеш дізнатися правду про Максима, зустрінься зі мною завтра."

Номер був незнайомий.

Без імені.

Без пояснень.

Він перечитав повідомлення тричі.

Потім відклав телефон.

— Дурниці.

Але всередині вже оселився неспокій.

Наступного ранку Ігор усе ж приїхав на вказану адресу.

Невелика кав'ярня на околиці міста.

За столиком біля вікна сиділа жінка.

Приблизно його віку.

Світле волосся.

Серйозний погляд.

— Ви Ігор?

— Так.

— Дякую, що прийшли.

— Хто ви?

Жінка кілька секунд вагалася.

— Мене звати Вікторія.

Я працювала з Максимом кілька років тому.

Ігор напружився.

— І?

— Не хвилюйтеся.

Я не прийшла руйнувати чиєсь життя.

Навпаки.

Просто думаю, що ви маєте знати правду.

— Яку саме?

Вікторія сумно усміхнулася.

— Максим не такий бездоганний, як здається.

Ігор мовчав.

— Кілька років тому він був заручений.

І дуже кохав ту жінку.

Планував одружитися.

Але за місяць до весілля вона загинула в аварії.

Ігор здивовано подивився на неї.

— І це вся правда?

— Ні.

Після цього він змінився.

Закрився від людей.

Майже нікого не підпускав до себе.

Ігор задумався.

— Тоді навіщо ви мені це розповідаєте?

Вікторія подивилася у вікно.

— Бо вперше за багато років я бачу, що він знову живе.

Знову усміхається.

І знаю причину.

Олена.

Ігор завмер.

Він очікував чого завгодно.

Скандалу.

Компромату.

Та не цього.

— Ви любите її? — несподівано запитала Вікторія.

Ігор опустив очі.

— Так.

— Тоді не змушуйте її обирати між почуттям і почуттям провини.

Це найгірше, що може зробити чоловік.

Ці слова залишилися з ним надовго.

Набагато довше, ніж він хотів би.

Увечері Олена повернулася додому.

Біля дверей квартири стояв букет польових квітів.

Її улюблених.

Поруч лежала маленька записка.

"Дякую за шанс бути батьком для нашої доньки. Ігор."

Вона довго дивилася на ці слова.

А потім відчула, як на очі навертаються сльози.

Бо вперше за багато років Ігор не вимагав.

Не тиснув.

Не просив.

Просто дякував.

Того ж вечора Максим запросив її на вечерю.

Нічого особливого.

Просто затишний ресторан і кілька годин разом.

Але коли вони сиділи за столиком біля вікна, Олена раптом зрозуміла дещо важливе.

Поруч із Максимом вона більше не думала про минуле.

Вона думала про майбутнє.

І саме тоді її телефон задзвонив.

На екрані висвітилося ім'я Ігоря.

Олена насторожилася.

— Алло?

У слухавці почувся схвильований голос.

— Олено...

Сталася біда.