Розділ 10. Артем.

– Я радий, що ми домовилися, сусідко, – посміхнувся я.

Весь час нашої розмови я думав лиш про те, що мені нестерпно хочеться її поцілувати. От просто тут й зараз. Але вона попросила без натяків, тож, я стримувався як міг. Надія підписала потрібні папери та підняла на мене свої чарівні зелені очі.

– Коли я можу почати роботу?

– Та хоч зараз. Ти вже прийнята, тому, ходімо, я покажу тобі кабінет.

– Чудово, дякую.

Ми вийшли з кабінету, й першим чином я познайомив її з Тамарою.

– Ласкаво просимо в колектив, – посміхнулася секретарка.

В кабінеті, що розташувався у кінці коридору, працювали економісти та продажники.

– Дівчата, вітаю. Це – Надія. Відтепер ви працюєте разом.

– Привіт, – підскочила до нас Олена, яка обіймала посаду менеджера з продажів. – Артеме Вікторовичу, дозвольте я проведу новенькій екскурсію по офісу? У вас, напевно, повно роботи.

– Дякую за турботу, Олено. А я не цього разу. У вас буде час познайомитися. Але я сам хочу ввести в курс справи нашого нового економіста. Пані Жанно, а ви нам допоможете, – звернувся до дівчини, що сиділа біля вікна.

– Авжеж, пане Артеме. Я думала мені до самих пологів доведеться вести ці таблиці, – усміхнулася молода дівчина, турботливо накривши охайний животик рукою.

– Якби я не втрутився, то Анатолій шукав би вам якогось Скорпіона до Нового року, – усміхнувся до неї.

– Чому саме Скорпіона? – здивовано кліпнула очима Надя.

– Бо наш відділ кадрів на додаток до основного тестування на знання Excel та СРМ-системи, почав перевіряти гороскопи...

– Ви не вірите в гороскопи? – уточнила Олена, примружившись та пильно вивчаючи мене. Її увага до мене дратувала, але я стримував себе.

– Не вірю, – твердо промовив я. – Краще підготуйте мені звіт за останній місяць, Олено. Чи там теж зірки не зійшлися?

– Зійшлися, – буркнула дівчина. – За годину буде у вас на пошті.

– Чекаю. А тепер, Жанно, ознайомите нас з останніми контрактами та планом з розвитку компанії на найближчі місяці? Я хочу, щоб за цей тиждень Надія максимально швидко перейняла справи.

– Артеме Вікторовичу, я швидко вчусь, – поспішила додати Надя й почала вивчати таблиці, які відкрила на своєму моніторі Жанна.

Я спостерігав за дівчатами та ловив себе на думці, що зробив правильний вибір. Надя дійсно швидко все зрозуміла й навіть вказала на помилку в одному показнику, який псував статистику. А насправді це банальна помилка у запрограмованій формулі.

За сумісною роботою я не помітив як настав час обіду та дівчата почали потихеньку виходити з кабінету.

– Дівчата, ви теж йдіть на перерву. Жанна, покажіть Надії, де в нас кафе.

– Звісно.

Я вийшов з кабінету разом з Оленою, яка закінчила роботу зі своїм звітом та невдоволено зиркнула на мене.

– Звіт на пошті, Артеме.

– Дякую. Я ознайомлюся.

– Чому ти взяв на роботу саме її?

– Я маю тобі звітувати? – здивувався я.

– Ну, ти ніколи не займався кадрами. А тут...

– Олено, я не маю наміру обговорювати з тобою свої рішення.

Вона хотіла сказати щось іще, але я помітив за її спиною її батька.

– Тимуре Андрійовичу, вітаю вас! – посміхнувся йому.

– Привіт, молодь. Їхав мимо, вирішив заїхати. Як справи?

– Все добре. Бажаєте кави?

– Не відмовлюся, але краще пообідаймо, га? Разом? Ми ж майже одна родина...

– Я не проти. Чесно кажучи дуже втомилася з цим звітом.

– Олено, – кинув на неї прискіпливий погляд. – Цей звіт я чекав ще у п’ятницю.

– Та буде тобі, Артеме, що може вирішити один день? Ходімо. У вашому кафе дуже смачні пиріжки з вишніми.

Я лише зітхнув та жестом запросив гостя в бік ліфта. Наше кафе розташувалося на першому поверсі, в обідню перерву тут збиралося багато працівників з різних офісів нашого бізнес-центру.

– Я чув, що Віктору встановили рак, це правда? – подивився на мене Тимур.

– Так, але сподіваюся, лікарі помилилися. Ми сьогодні їдемо на ще одну консультацію. Я знайду найкращих лікарів.

– Можете розраховувати на мою допомогу, – промовив він.

– Поки в цьому не має потреби.

– Ми з Віктором майже брати, зі школи дружимо, тому я не залишу вас з цією бідою.

– Знаю. Але зараз я справді не розумію, що на нас чекає.

– Віктор збирає друзів на барбекю наступної суботи, ти ж будеш?

– Як я можу пропустити сімейний захід?

– То, може, поїдемо разом у торгівельний центр, допоможеш мені обрати сукню? – подивилася на мене Оленка.

– Олено, на барбекю сукня буде не дуже доречна.