Розділ 9. Надія.

Ранок понеділка не задався. Я довго возилася зі своїм неслухняним волоссям, потім розлила каву на улюблену спідницю, тож довелося вдягати штани та шукати інший піджак. А перед самим виходом з дому роздався дзвінок з невідомого номеру.

– Шановна Надіє Юріївно, ваш чоловік винен нам сто тисяч гривень. Якщо протягом тижня грошей не буде... – повідомив рівним тоном чоловічий голос.

– Зачекайте, який чоловік, які гроші? – не розуміла я.

– Петро Іванович Короленко, знаєте такого?

– Він мені вже не чоловік. Ми розлучилися.

– То не наші проблеми. Ви його поручитель. До того ж маєте власну квартиру. Чекаємо грошей. Проценти капають щодня...

Я збила дзвінок. От тільки цього мені не вистачало! Де ж я візьму стільки грошей ще й за тиждень? І чого я взагалі маю їх віддавати? Недовго думаючи, набрала номер колишнього, але почула лише голос робота: «Номер абонента вимкнений, або знаходиться поза зоною обслуговування».

Прекрасно. І чому це сталося саме сьогодні? Я зітхнула, стримуючи непрохані сльози. Зараз не час плакати. У мене важлива співбесіда. Фірма «Будуй&Ко» одна з найбільших в країні, і я сподіваюся, що мій досвід та знання стануть їм у пригоді.

Велика скляна будівля розташувалася на набережній Дніпра, я пройшла крізь скляні поворотні двері та завмерла, розглядаючи кольорову мозаїку на стелі.

– Дівчино, ви до кого? – підійшов до мене охоронець.

– Добрий день, я на співбесіду в компанію «Будуй&Ко».

– Зрозумів, пані, вам на третій поверх, п’ятий кабінет, праворуч від ліфта.

– Дуже дякую, – кивнула у відповідь та піднялася у названий кабінет.

Мене зустрів не дуже привітний молодий чоловік, що назвався Анатолієм.

– Пані Надіє, ми уважно вивчили ваше резюме. І я радий повідомити, що ми готові взяти вас на посаду економіста. Але є нюанс. Це тимчасова вакансія на час декретної відпустки основного працівника. Вас це влаштовує?

– Так, цілком. Декрет – це ж на три роки, вірно?

– Вірно.

– Мені підходить. Це доволі великий строк, щоб проявити себе та навіть просунутися по кар’єрі…

– Гаразд, – кивнув Анатолій, – У мене більше немає питань, а зараз прошу вас пройти до нашого генерального директора та власника. Артем Вікторович хотів особисто поспілкуватися з вами.

– Особисто? Чому?

– Не знаю. Він зранку зібрав всі резюме, вибрав ваше та просив зайти.

– Добре, підкажіть, будь ласка, де я можу знайти його кабінет.

– На рецепції у пані Тамари спитайте, – зовсім нечемно відповів Анатолій. І взагалі він дивний якийсь. Нічого не спитав, одразу відправив до директора. Я кивнула та вийшла з кабінету. На щастя, пані Тамара виявилася більш привітною, усміхнулася та провела до дверей начальника.

Але як тільки відчинилися двері, я забула як дихати. Переді мною стояв сусід по дачі й так само зухвало посміхався, як в день нашого знайомства.

– Доброго дня, мені сказали, що зі мною хоче особисто поговорити власник компанії, Артем Вікторович, – проговорила я, тримаючи його погляд та намагаючись не видати свого хвилювання.

– Так, це я. Пані Надіє, я чекав на вас. Прошу, проходьте.

Він пропустив мене в середину, замикаючи двері на ключ.

– Ти? Ти що тут робиш?! – тільки й спитала, досі не вірячи що все відбувається в реальності, і я прийшла на співбесіду до цього нахабного красеня.

– Я. І мені приємно нарешті з тобою познайомитися, Надіє. Хоч я думав, що ти Марія.

– Марія, моя подруга, хазяйка дачі, – поспіхом проговорила я, щоб пояснити.

– Тепер розумію. Добре, що ти не вона, – він усміхнувся. – Прошу, сідай. Обговоримо роботу.

– Ти справді візьмеш мене на роботу? – втупилася на нього я.

– Так. Я хочу запропонувати тобі контракт на кохання, але... – мені почулося чи він справді щойно це сказав? Негідник! Та як він посмів мені таке запропонувати?!

– Що? – втупилася на нього, сподіваючись, що це лише мої фантазії.

– Кажу, я беру тебе на роботу, Надіє, – дивиться на мене своїм спокусливим поглядом. Нахаба! І чому саме в його фірму мене згараздило сьогодні потрапити!

– На яку роботу? – уточнила я, облизнувши губи.

– Економіста. На час декрету Жанни. Тебе у відділі кадрів хіба не попередили? – здивовано уточнив Артем, вивчаючи моє резюме, а потім подивився на мене та додав. – У тебе є потрібний мені досвід роботи. Але, враховуючи те, що з нами сталося й деякі особисті обставини, я маю до тебе ще одну пропозицію…

– Кажи, – дивлячись на нього говорю.

Мені потрібна ця робота, і я готова на все, ну, майже на все, якщо буде це потрібно, щоб мене взяли.

На додачу до всього сьогодні ще додався телефонний дзвінок від колекторів, яким мій колишній винен купу грошей, а мене вказав поручителем... Я не розумію де взяти такі великі гроші в доволі стислі строки, якщо у мене не буде доходів. Моїх збережень ледь вистачить на комуналку та їжу на цей місяць.