Розділ 3. Надія.

– Чорт! Чорт! Чорт! – шепотіла я, проходячи всередину будинку. Я не планувала знайомитися з черговим пройдисвітом. – Алло, Марійко, я вже на дачі, – мовила я до подруги. – Доїхала добре. Але, скажи чесно, ти знала, що твоя сусідка продала дачу?

– Дарина? Як продала? – щиро здивувалася подруга. – Чому? Вона нічого не казала. – Звучало переконливо.

– Чувак, який тепер є власником, сказав, що купив котедж два тижні тому.

– А він симпатичний? – подруга хихикнула.

– Досить! Мені байдуже. Нікого не хочу бачити…

– Подруго, а може це твій шанс?

– Шанс на що?

– На твою реанімацію. Якщо він дійсно гарний, то, може…

– Ні, – твердо промовила я, розуміючи про що хоче сказати Марійка.

– Як знаєш. Бувай. Цілую, обіймаю, мене кличе мій Вадимка. Вибач. – подруга відключилася, а я почала шукати на кухні продукти, щоб приготувати собі вечерю.

По правді, їсти не дуже хотілося, але я з самого рання випила лише дві чашки кави та з’їла одне тістечко, тому я розуміла, що треба щось приготувати, банально якісь макарони з сиром.

Я знайшла потрібну каструлю та пачку вермішелі, але пошуки солі не принесли успіхів. І що робити? Невже просити в сусіда? Хоча. Марійка казала про ще одну родину. Я перевела погляд у вікно та побачила свого сусіда, який також порався на кухні.

Ні, до нього не піду. Я вийшла на двір й розчаровано зітхнула, побачивши, що сусідів зліва немає. Світла у вікнах не було, як й автівки, що ще двадцять хвилин тому стояла біля паркану. Схоже, доведеться йти до цього пихатого красеня. Я зітхнула. На цій вулиці більше не було будинків, а ходити селищем я не хотіла тим паче.

Я знову зітхнула та постукала у сусідські двері. Красень миттєво відкрив. Тепер на ньому поверх шортів красувався ще й кольоровий фартух.

– О, вирішила прийняти мою пропозицію?

– Обійдешся. У мені сіль закінчилася. Поділишся?

– Сіль закінчилася, – загадково промовив він. - Може й поділюся. За поцілунок.

– З глузду з’їхав? Нахаба!

– Сусідко, ти не уявляєш від чого відмовляєшся! – усміхнувся цей красень. Я навіть подумати не могла, що можу так реагувати на доглянуте чоловіче тіло й гарний прес. Тіло вже прагнуло того поцілунку й тільки мозок волав тікати якнайдалі!

– Іди до біса! – нарешті крикнула я та розвернулася, щоб піти. Хай йому грець! Зварю без солі!  А що такого? Цілком дієтична страва буде!

Але раптом я відчула міцні обійми. Він розвернув мене до себе різким рухом та припав до губ шаленим цілунком. В цю мить я наче відлетіла до зірок, забувши про реальність. Я обійняла його за шию, щоб не втратити рівновагу.

Чоловік підхопив мене на руки та заніс в будинок, замкнувши двері.

– Сподіваюся, ти вимкнула газ, коли йшла до мене за сіллю, бо я не відпущу тебе щонайменше до ранку…

– Я не включала плиту… – пробурмотіла я.

– Добре. Він вміло дарував мені ніжні ласки й мені не хотілося чинити опір. Мені були приємні його дотики. – Як добре що на тобі лише футболка та короткі шортики. Ми обов’язково позбавимося всього зайвого, красуне, але спочатку я тебе нагодую.

– Може хоча б познайомимося? – запропонувала я.

– Мені до вподоби коли ти називаєш мене нахабою. Я буду кликати тебе красунею. Домовилися? Пропоную на цей короткий вікенд забути власні імена, статуси та всі проблеми, які у нас є у великому місті. Ти і я. Гаразд?

– Домовилися, – несподівано для себе промовила я та зазирнула в його темні очі.

– От й чудово.

Нахаба взяв мене за руку та провів на кухню, тут вже були запалені свічки та стояла приготована на двох вечеря, у келихах – червоне вино.

– Ти на когось чекав?

– Я чекав на тебе, сусідко!

– На мене? Як ти знав, що я прийду? – не повірила я, влаштовуючись за столом.

– Бо від мене ще ніхто не втікав, якщо я того хочу, – спокійно промовив він та вимкнув світло.

Оце так самовпевненість! Петру явно бракувало такої якості. Він ніколи не робив для мене вечері, та навіть у ресторан не запрошував. Якщо ми й ходили кудись, то виключно за моїм бажанням. А зараз… Зараз я вперше за довгий час відчула себе жінкою… Бажаною та коханою… І я хотіла розчинитися в цьому моменті. Я усвідомлювала, що моя карета вже за пару днів знову перетвориться на гарбуз… Але то буде потім. І я не збираюся шкодувати про цей вибір.

– Красуне, за нашу зустріч…

– Та неймовірні вихідні, – додала я, роблячи ковток напою.