Розділ 5

Увечері квартира нагадувала штаб підготовки до військової операції.

На кухонному столі лежали:

ноутбук Емми;

ноутбук Олівії;

три чашки кави;

пачка печива;

блокнот;

ручка;

список плюсів і мінусів.

І майже вся надія Емми на здоровий глузд.

— Добре, — оголосила Олівія. — Починаємо.

Вона написала на аркуші:

"ПЛЮСИ"

Під ним величезними літерами:

"$50 000"

— Ти навіть не намагаєшся бути об'єктивною.

— Я дуже об'єктивна.

— Ні.

— Еммо, за такі гроші я б прикидалася дівчиною навіть Санта-Клауса.

Мія, яка сиділа поруч із морозивом, кивнула.

— Я теж.

— Ви обидві жахливі.

— Ми практичні, — виправила Олівія.

Емма схрестила руки на грудях.

— Добре. Пишіть мінуси.

Олівія написала:

"Ітан Блеквелл".

— Гей!

— Що? Це одночасно плюс і мінус.

— Справедливо, — сказала Мія.

— Я вас ненавиджу.

— Ні, не ненавидиш.

— Так.

— Ні.

— Так.

— Ні.

— Добре, можливо, трохи люблю.

Олівія задоволено кивнула.

— Ось.

Через годину список виглядав так.

Плюси:

закриття боргів;

навчання;

майбутня студія;

гроші;

дуже багато грошей;

ще більше грошей.

Мінуси:

преса;

фальшиві стосунки;

родина Блеквеллів;

ризик приниження;

ризик катастрофи;

Ітан Блеквелл.

— Чому моє ім'я окремим пунктом?

Пролунав голос із телефону.

Усі троє завмерли.

Олівія повільно перевела погляд на екран ноутбука.

Емма теж.

Відкритий чат.

Ітан.

Активний.

— О Боже.

— Що сталося? — запитала Мія.

— Я випадково надіслала фотографію списку.

Тиша.

Повна.

Абсолютна.

Мія повільно поклала ложку.

Олівія закрила очі.

— Еммо.

— Так?

— Я тебе зараз придушу.

— Це було випадково!

Телефон завібрував.

Нове повідомлення.

Ітан:

"Пункт про катастрофу справедливий."

Олівія впала обличчям на стіл.

— Я не можу більше.

— Я теж.

— ВІН ПОБАЧИВ СПИСОК.

— Я БАЧУ.

Ще повідомлення.

"Пункт про мене образливий."

Емма втупилася в екран.

Потім набрала:

"Ви не повинні були це бачити."

Відповідь прийшла миттєво.

"Очевидно."

"Видаліть."

"Ні."

"Ітан."

"Мені подобається статистика."

Емма закрила обличчя руками.

— Я переїжджаю.

— В іншу країну? — уточнила Мія.

— На іншу планету.

Наступного ранку вона прокинулася від дзвінка.

Не Ітан.

На щастя.

Номер був незнайомий.

— Алло?

— Міс Картер?

Чоловічий голос.

Офіційний.

Дуже офіційний.

— Так.

— Моє ім'я Джонатан Рід. Я адвокат містера Блеквелла.

Емма сіла на ліжку.

Повністю прокинулася.

— Він справді найняв адвоката.

— Так.

— Це було риторичне зауваження.

— Розумію.

— Ні, не розумієте.

На тому кінці запанувала ввічлива тиша.

— Містер Блеквелл просив передати вам проєкт договору для ознайомлення.

— Він серйозно.

— Дуже серйозно.

Емма подивилася у вікно.

Бостон прокидався.

А вона отримувала юридичні документи щодо фальшивих стосунків.

Її життя остаточно втратило здоровий глузд.

— Надішліть.

— Уже надіслано на електронну пошту.

— Звісно.

— Якщо виникнуть питання, я доступний цілодобово.

— Ви працюєте цілодобово?

— Я працюю на Блеквеллів.

— Це не відповідь.

— Це відповідь.

І дзвінок завершився.

Емма кілька секунд сиділа нерухомо.

Потім відкрила пошту.

Новий лист.

Тема:

"Угода про співпрацю."

— Співпрацю?!

Вона відкрила файл.

Перша сторінка.

Друга.

Третя.

Четверта.

П'ята.

Шоста.

Сьома.

— Він написав цілу книгу.

Телефон завібрував.

Повідомлення від Ітана.

"Не лякайся."

Емма подивилася на сім сторінок юридичного тексту.

Потім набрала відповідь.

"Запізно."

Через кілька секунд прийшла нова відповідь.

"Сторінка шість найважливіша."

Вона перегорнула документ.

І завмерла.

Там був окремий пункт.

Емма Картер має право припинити угоду в будь-який момент без пояснення причин.

Емма перечитала ще раз.

Потім ще.

Телефон знову завібрував.

"Я ж казав, що це захистить нас обох."

Вона довго дивилася на повідомлення.

А потім вперше задумалася не про гроші.

Не про пресу.

Не про контракт.

А про те, що Ітан Блеквелл міг скласти договір так, щоб повністю контролювати ситуацію.

Але не зробив цього.

І це було набагато небезпечніше за будь-які п'ятдесят тисяч доларів.

Бо змушувало її починати йому довіряти.

Емма перечитала пункт про можливість розірвати контракт ще чотири рази.

Потім п'ятий.

Потім шостий.

Після чого відкрила ноутбук Олівії.

— Подивись.

Олівія пробіглася очима по тексту.

— Хм.

— Що означає «хм»?

— Це хороший контракт.

— Ти ж не юрист.

— Але я дивилася багато серіалів.

— Це не одне й те саме.

— Майже.

Мія заглянула через плече.

— Тут навіть штрафів немає.

— Саме тому це дивно, — сказала Емма.

— Чому?

— Бо багаті люди нічого не роблять просто так.

— Ти надто багато дивишся фільмів.

— А він надто багатий.

Усі троє замовкли.

Це був сильний аргумент.

У цей самий момент на іншому кінці міста Ітан Блеквелл стояв біля панорамного вікна свого офісу.

Під ним розкидався Бостон.

Автомобілі.

Будівлі.

Річка.

Тисячі людей.

І жоден із них не ускладнював йому життя так сильно, як одна студентка факультету дизайну.

Двері відчинилися.

До кабінету без стуку зайшов Лукас.

Як завжди.