До свого читача.

Писати цю післямову мені було важко, бо я вже ходжу та живу в іншій історії. Думав себе звільнити — просто викладати свої попередні романи, є у мене завершений “Український легіон 2” та ранній роман в жанрі фентезі, який треба добре переопрацювати.

Але цей новий твір коротший, розповідь. Я писав паралельно з “Українським легіоном 2”, він про кохання, так як я уявляю розповідь, з чоловічої точки зору. Його я втратив, буду вдруге писати. Радію, що сюжет в моїй голові не вмер, тому думаю вартим для написання. Та й хочеться мені, після чотирьох романів, не дивитися на кількість слів, просто писати поки я вважаю історію цільною, не думати, а що ще придумати.

Чесно — вважаю свою історію, про зародження слов’ян, ранньою. Рано я написав — не проопрацював, жодної книги не прочитав, що роздобув для цієї теми, та ще умудрився попросити шукати собі книги, які зрозуміло, що не читав.

Рано я написав!

Знаю, що купа історичних помилок, впевнений, що сам їх знайду, як знайшли деякі читачі, що обізнані з першими роками виходу слов’ян на історичну сцену. Не знаю, що змусило узятися за цю тему? Просто не знаю!

Але написав!

Тому скажу відверто — що я не всі думки та справи свого героя поділяю, просто уявив себе на його місці.

Я не міг оминути те, що терени України з 375 по 988 роки були основними поставниками рабів на світові ринки, вибачайте, що може недолуго розв’язав цю проблему.

Так само я не міг заперечити, що одна з версій є, що повстання 375 року було викликано набираючим силу християнство, коли поховання християн вже в деяких місцях дорівнювало до 60 %, в порівнянні з прихильниками старої віри.

Чесно, це не опрацьовано, тільки моє особисте бачення, бо тільки зустрічав в роботах американського історика Марії Гімбутас, що кожен ідол, це головний Бог одного з племен, що входило в об'єднання. Мене дратувало, дратує та, мабуть, буде дратувати, що для інших народів многобожіє, це ознака рівноправного входження в союз, а для наших предків, це ознака відсталості, дикості. Коли я дивлюся на карту, на переможну Римську Імперію, то дивує близькість теренів України до них, не підлеглість войовничому народу. Дивує поєднання, що наші терени не скорили римляни та наша відсталість, коли більш розумніших Імперія скорила. Я думаю, що є причина в незалежності від Риму, і це не клімат з іншими обставинами, що не залежали від людей. Бо з чотирьох одомашнених тварин — одна була приручена на теренах України, це кінь, і не думаю, що причина в великій вдачі, а й розум зіграв свою роль. Вже не кажу, що винахід скотарства на теренах України породив успішну експансію в усі боки скотарів індоєвропейців.

Так, Україна переживає кризу, з якої 40 років не може вийти! Але я вважаю це не привід наших пращурів вважати такими ж нездарами, як ми, бо вони на відміну нас, показували більш успішними виходити з криз, до речі, значно гірших за нашу.

Може й написав твір, бо хотів надихнути своїх земляків, що ми один раз вже стикнулися з подібною проблемою, коли деякі наші лізуть зі шкіри вдаючи з себе інший вигаданий народ, чи перероблену на фіно-угорський лад нашу ідею, ніяк не звикнувши з тією ідею, що їх колись скорили вихідці з теренів сучасної України, залишаючись багато в їх назвах належність комусь, чи Русі, чи то Івану, Петру. Наші пращури не побоялися того, що межують з агресивною Імперією, а зробили те, що ніхто не очікував — поставили її на межу існування, коли вже Візантії довелося вирішувати проблему, що в сільській місцевості Імперії на захід від Константинополя жили слов’яни, коли самі греки переходили на нашу мову, без примусу. І тільки в 19 столітті загальна освіта переконала слов’ян Балкан, що вони греки, коли ті вдома розмовляли слов'янською.

Я може узявся за працю не по своїм плечам, що написав за цю тему — але я таки узявся після Івана Білика з його “Щитом Арея”!

Нагадаю, ще раз — не всі погляди свого героя я розділяю, я як був християнином, так ним і залишився! Я ніколи не буду торгувати людьми — ціную свободу! Але то був такий час, який я захотів зрозуміти та знайти йому пояснення.