Останій розділ.

Як закінчилася моя мандрівка, після якої я повернувся в свій час, отримав зароблені гроші та пішов жити з них?

Все було так, як я знав, нічого нового, тим більше, що я прочитав з доповіді Патрулю часу.

Правда за однією відмінністю, що я не знав дати коли почнеться, тому й відбулося так, як відбулося!

Знав. Очікував. Але однаково запізнився!

Але й моєї вини там не на всі 100 відсотків було!

Знали, що я є, що я ватажок одного з племен гунських, що можу надати допомогу!

Але почали без мене!

Я ж тільки наздоганяв військо Витимира!

Чогось думаю, що знайдеться люди, що не знають, а що ж було. Тому розповім коротко, щоб не дратувати іншим затяганою розповіддю.

Як і казалося, що у людей обтяжених владою свої проблеми, як і свої уявлення про покарання, про проступки! Я чомусь думав, що вони мудріші, а виходило, що ні!

От скажіть мені — це відповідність покарання злочину, коли дружина переспала з іншим, а її за це прив’язують до двох вершин дерев, відпускають цю конструкцію і її розриває деревами на дві частини. Воно то, для когось це й здається відповідним, якщо не забувати, що Либідь, а з нею так зробив Германарекс, була сестрою римського військового пенсіонера Кия, а її брати були ті, кого я назвав Хорватом і Чехом! Коли мені розповіли цю історію американці, я подумав, що мені там не місце, що так по якому перемога Риму, а не язичників.

Дивіться самі на стан обстановки:

1. Конфлікт почався з вбивства сестри римського пенсіонера, учорашнього сина місцевого полянського ватажка, що вислужив належний строк, за це отримавши в межах Імперії й грошове утримання, й землю, й громадянство Риму.

Ви таке можете уявити — коли людина все життя прожила в Імперії, а не є громадянином! А тут син північного варвара — громадян, що має своє місто в Імперії, й гроші, що уходять туди, за межі держави, бо той живе та керує батьковим народом. Але б він не жив все своє життя в Імперії, а таки громадянин Риму, що дає право на підтримку Риму!

2. В моєму випадку, п’ята колона Імперії, на Сході країни Оюм, сама, без підтримки змогла нас вижити, що ми тікали з батьківських земель. А Германарекс повинен був знати, що з людьми Риму треба діяти обмірковано в часи буремні, коли вже й так на межі збурення! Але схоже Германарекс цього не розумів!

3. Ні Бог, ні я, за всіма обставинам не повинні були заступитися за Кия з братами, хоч і звався він від полянського слова “бити”, бо він зримсіщений, а ми таки проти тієї Імперії.

4. Ще дивніше те, що Кий з сестрою та братами - нащадки Бога Одина. Мені що там робити? Потрібні мені ті люди, з міфології, що стане популярною у германців? У нас тут свої Боги, бо боролися проти єврея Ісуса Христа!

Кажуть, що прибігли брати до Бога, збуджені, кажуть, що однаково підуть на вбивцю сестри Германаріха. Бог їх ледве стримував, не довго збиралися, вийшли.

Мене ж не попередили!

Чи я образився?

Були великі емоції!

Я вже на той час вже тримав Липівськ, Берлиць — землі, на який я служив липівському полянському князю, всіх готів перегнавши до їх Риму. Войовний Сéвер вийшов на історичну сцену! Ще небагато у нас контрольованої землі, але вже знають в Оюмі, як сéверці вчиняють з ворогом — просто переганють туди, куди з захватом дивилися нещодавно, в рабство!

Я стояв на пагорбі і дивився на пусте селище Удай, з якого я вибрав всіх людей. Мені подобалася, що хтось вірив чи то в мою магічну силу, чи в то, що пращури знали, де не можна ставити селища, - але ніхто за півтори тисячі років там так і не поставив ніякого поселення, тільки в часи Столипіна та в 30-ті роки 20 століття постали хутори ненадовго.

Я посміхнувся.

Бо знав відповідь, чому Удай не відновився, - бо я залишив два гарнізони гунів, два гунський племені, дві назви, що зараз звучать як Кимлик і Воропай, оточили це місце.

А колись я так стояв в 21 столітті, вже з шийною гривнею, та дивувався — чому ж там, в такій красивій місцині немає села. Чому Хорол на всій свої течій утиканий селами, селищами та містами, а тут два села на пагорбі, а між ними нічого немає, тільки якесь дивне захоплення у місцевих?

А воно ось як?

До речі, подумалося, не вляпатися би ще в історію з воропанами Мазепи, що ще й там слово “воропай” спливло, з їх сріблом і золотом, з незрозумілою відданістю, проклятому Петром І, гетьману! Мені вистачить жити далі спокійно з тими грошима, що сплатять американці, за зіграну роль Баламира!