43.3

Це моя остання рефлексія за цю місію!

Цікаво як я в нею впадаю?

Схоже, при невдачах чомусь так легко упадається в стан “жаління себе”, коли йде не за моїм планом. Здавалося, що я правильно планував!

Але чомусь йшло не так!

Я йшов учитися на найзатребуванішу спеціальність будівельника, навіть, по ній отримав диплом з відзнакою.

Але я не відбив витрачені кошти, не те, щоб зусилля. Все якось робочий день понаднормова та за мінімальну зарплатню.

Цей університет привів мене в бізнес, і не в будівельний, а в дослідження історії, а потім до українського війська, де я військовий будівельник зміг стати сапером, танкістом, ставши за загальним визначенням — інженером! Це якийсь життєвий сарказм, учився на інженера-будівельника, а став військовим інженером. І вже бажання розібратися в військовій справі мене знов привела в історію розвитку військового мистецтва, коли за неї отримав полковника. І це в людини, що знала, що з родини козаків, але доволі лопушкової, яка не навчилася словами відстоювати свої права. Вже діями робила те, що на словах не змогла пояснити.

І скажіть мені — комусь цікава та історія?

Для більшості мешканців України, я вам скажу, — не цікава! А от будівництво — так!

Ну поясніть мені — де логіка?

Гаразд, і історія може буде цікавим, навіть коли знайдений виріб не за ціною історичною здається, а за вагою дорогоцінного каміння, чи металу! За всі часи всі бажали розбагатіти, не знаючи, що пізніше винайдуть машину часу та стане можливим відслідковувати закопані їх золото та срібло. Завжди були приховані збереження, погано, що в останні часи ці кошти стали в паперових грошах, що втрачали цінність при будь-яких змінах, на відміну від старих часів, коли карбування і написи не були варті нічого, тільки вага металу.

Але я почав заробляти не на пошуку схованих скарбів — а змінюючи її, ту саму історію!

Як же воно зрозуміти, чому у мене все так?

Ти плануєш, розробляєш ланцюжок подій, а кожна точка змушує діяти протилежно від задуманого?

От і зараз, я впав в стан рефлексії!

А як не впасти — коли ти не розумієш нічого з того, що відбувається! А все ж починалося з зрозумілих тренувань полювання на людей. Я доклав великих зусиль, аби умовити жертву, на яку я витратив саме більше часу, залишитися зі мною, аби мати можливість на ньому потренуватися.

Та хто думав, що його ім’я буде Тугарин?

Просте співпадіння!

Як і не помітна поява на моїх тренуваннях музичного інструмента, як я гадав, коли насправді це був шаманський інструмент. І моє тренування перетворилося в танок, ритмічні, часто повторюючи рухи перетворилися в привабливий шаманський танок. І цього я одразу не помітив — помітив, що якось розбилося на складові, на прості складові, а потім, музика приваблювала знов і знов їх повторювати.

Ну звідкіль у людей таке бажання не помічати практичних речей — впадати в містику? Вірити в усяку потойбічну маячню? Бо було все добре зрозумілим, що вдача мого малого загону крилася в відпрацюванню полювання до автоматизму, що й велика змореність не могла стерти, і велике сп’яніння!

А тут вже до вечірнього тренування з шаманським бубном пристають інші гуни!