Розділ 43.

Один з “братанів”...

Ой, вибачте, забув, що я в 4 столітті!

Один з вищих каганів гунських оголосив серед малих ватаг, що збирається йти на Оюм.

Всі чогось автоматично подумали, що у мене згоди питати не треба, автоматично їм було зрозуміло, що я піду. Таки я цим займався, тільки це був більшим промислом на людей, яка різниця?!

А різниця то була! Та ще, колосальна!

Чи я використовував внутрішні конфлікти між прихильниками нової віри та старої, чи повальне згрібання усіх!

Цікаво, хтось розуміє причину мого успіху?

Скільки було треба з’ясувати. Але, схоже, просто прийняти, що я змушений буду стати пересічним гуном, чи тікати та в степу виживати самому. Але чи можливо вижити в степу з малим хлопцем, двома жінками, та нас, чоловіків двоє, й то один християнин, що був узятий для тренування?

Я сів і змусив заспокоїтися, щоб з легкої паніки не перейти в велику.

А гуни радо бігали в очікуванні великого кушу, коли мої стояли в стані шоку, тільки Бальтазар не розумів! І марна справа з кимось балакати, оскільки це не регулярна армія, а швидко зібрана ватага, що більше тримається на традиції, ніж на управлінні.

Отак стати між молотом і ковадлом, де з одного боку кочівники, що без розбору згрібатимуть, і поляни, що з другого боку, під зовнішньою загрозою можуть об’єднатися!

Що робити?

А на мене вже дивилися та чекали моїх розпоряджень. Треба йти питати пораду кагана цього племені, що прийняло:

- Добрий день! - звернувся я.

- І тобі доброго дня! О, а ти чого такий засмучений? - схоже, по справжньому здивувався каган.

- Не знаю як сказати.

- Я думав, що ти зрадієш, всім розказав, що Баламир з нами. Навіть, старшим каганам розказав про тебе, що є у мене полянин, що викрадає людей.

Я насправді не знав як почати, як розказати про труднощі.

- Я ще не знаю, чи буду приймати участь.

- От туди, чого?!

- Бо може не вийде.

- Як це не вийде?

- Ні, ви то зайдете, понабираєте людей, але що далі буде? Я не впевнений, що зможу далі промишляти. Повальною навалою можете проти себе об’єднати полян, коли вони зараз в стані внутрішнього конфлікту. А тут можна ще в Рима попросити допомогу, проти вас.

- А що ти ви та ви, а не ми?

- Я ж казав, думаю, чи прийняти участь.

- Буде дуже необдуманим не піти!

- І я це розумію. Але також розумію, що ця маленька перемога може привести до великої поразки, вже не вас, а нас.

Каган мовчав, чекав продовження, а я боявся продовжувати, бо розумів, що зараз мій доволі привілейований стан може різко змінитися. В цю хвилину я сильно захотів мати власну справу, самому незалежно жити, а не під такою кількістю каганів.

- Зараз одна частина полян дико ненавидить ромеїв за втручання в внутрішні справи, бо ті надумали запустити своїх агентів в Оюм для навернення в віру Христову свого штибу, навернувши до себе частину полян так, аби послабити свого північного войовничого ворога. І в них це вийшло. Ви з легкістю зараз зайдете в Оюм, не зустрінете організованого спротиву, в підтвердження цього мої вдалі вилазки. Поляни розділилася зараз на два протилежні табори, прихильників старої віри та нової ромейської. А цей похід може поставити їх в умови вибору між двох бід, і я не впевнений, що Рим не стане вже другом.