Розділ 42.

Як же хотілося, щоб це тягнулося вічно — коли ти їдеш мірно й під монотонний рух розмірковуєш. А навіщо мені цей Тугарин? Та тому, що мені його стало шкода. А не пожалкую я про це рішення? Думаю, що пожалкую. Умовляєш умовляєш, витрачаєш на нього сили та нерви, коли інший його з легкістю обдурить, видно з лошка здалеку, хоча й сильний фізично. Воно ж люди не просто придумали приказку про те, що мисливець мисливця бачить здалеку. Так і я будучи лохом, побачив такого ж самого лоха, все ж таки земляки, просто розділяє більш ніж півтори тисячі років. Саме розумне — продати ромеям, все ж таки, впевнений, швидше знайдуть управу, він постраждає, посумує за Батьківщиною, а син вже як норму буде сприймати Рим, а онук буде щось знати, а ось правнук буде ображатися, що його будуть називати готом, бо не повірить, що з Оюма. А якщо не одружиться — то його справа, головне, що я зароблю добрі гроші!

До ідеї, привернути на свій бік, у мене пропав інтерес, бо у всякого є межа, як й у емоцій!

Але він якось почав відтавати, якось все більш товариська йшла розмова.

Назад на двох моїх запасних конях їхало двоє людей — Тугарин та його мати! В моїй ватазі ставало на двох більше, чи правильніше, двоє здобувачів. А я ж планував вчитися з сином зв’язувати швидко полонених.

Товариші-гуни при поверненні одразу принесли жертву своїм Богам, я ж завалився спати. Уявіть, я проспав день! На мене всі дивно дивилися.

Але я ще раз здивував гунів — я провів дивний обряд, такого танку вони не бачили. Схвально поставилися, що я вшанував своїх Богів, але не зрозуміли мого шаманського танку, який випадок викрадання Тугарина змусив вчинити.

Але товариш-гун сказав, що я у полян шаман, а ті побачивши мій незграбний танок, повірили.

Я не чаклував, але кому тут поясниш, я прагматично, й їм пояснюєш свої дивні рухи, але їм однаково — кажуть, що я чаклую! Дивно, як мої тренування нападу та по зв’язуванні, вони сприйняли за шаманування, може тому, що я по-декілька раз повторював практично одні ж ті ж самі рухи!

Як же важко відпрацьовувати, експериментувати шукаючи найкращий результат!

Але наступна вилазка принесла результат — я з легкістю справився з першими жертвами в першу ніч! І вже на тренуванні, чи як казали гуни, в шаманському обрядові, прийшли прийняти участь мої товариші для вдалої вилазки, бо побачили результат моїх звертань до найвищих сил.

Чесно!

Не вийшло, бо ті не розуміли суть танку, що я постійно з сином учиняв, - але старалися!

Якась була дивна старанність — навідмінно запам’ятати, а не зрозуміти. Спитали тільки, у якого Бога я прошу. Не захотів ламати їх уявлення, розповів про антського князя Бога. Ті ж схвально закивали головами — сказавши, що сильна людина, чули, що у такого прихильності можна просити, той цю вдачу може дати.

Одне заспокоїло, чи розрадило, - що мене сприйняли не за верхівку вірувань полян, а проміжну ланку в спілкуванні з вищими силами полян, чи антів, з князем Богом. Як же вдало той придумав собі прізвисько! Бо коли переклав, ті знов схвально закивало головами.

Отак я вперше в житті вчив людей, навчаючись сам вчити людей, чи навертаючи їх у свою віру!

Показував, а потім відходив подивитися зі сторони, підходив та показував де помилялися.

Якось непомітно бубен закамлав на моєму тренуванні, де вже під його метрономне гуготіння легше до автоматизму відпрацьовувалися рухи.

Невже отак народжувалися грецькі тренування, коли жрець був за вчителя, чи, навпаки, мисливські відпрацювання майбутнього полювання народжували релігійні обряди?

Мені дуже подобався музичний супровід, якось він додавав дивну річ — бажання знов і знов повторювати як у мене, так і у учнів, та добре закріплюючи рухи, немов іншій мозок залучаючи, звільняючи свідомість для прийняття таки рішень, а не слідкуванні за правильністю боротьби. Вже при викраданні людей я не розумів — як же це я скручував людей, якось цього не помічаючи! Може гуни такі праві — це магія!