41.4

- Але чому я? - спитав він в вечері, коли сіли під’їсти.

Я не зрозумів питання, а оскільки моя справа, то я міг дозволити погальмувати. Чекав ще питання, щоб зрозуміти про що питає.

- Баламир! Я можу до тебе так звертатися?

- Так, як і на “ти” називати, - я до інших полонених повернувся, - а інших буду карати, коли є звертання на “Ви”!

- Насправді, чому ти мені запропонував перейти на свій бік, коли іншим не пропонував? Он, він, готовий до тебе перейти. - він вказав на гота, що мав родину.

- Я його хочу продати, мені треба кошти.

- Але за нього дадуть менше, ніж за мене!

- Так, бо ти покірний як віл, і здоровий як віл, і зробиш більше. Думаєш, я цього не розумію?!

- Ну ти сказав, що я покірний!

- А що не так?

- І чого ти так надумав?

- Тебе як звати?

- Тугарин.

- А ти повіриш, що більше ніж через півтора тисячі років будуть розповідати як нащадки з Оюма боролися з Тугарином-змієм, діточкам в голову будуть втокмачувати, що це не полянське ім’я, а ватажка степняків, - експромтом пригадався дуже популярний російський мультфільм.

- Ну це смішно!

- А я думаю, що не смішно. Уяви, а! Пройдуть тисячоліття, а здобутки наші вкрадуть при далеких нездарах нащадках ті, що будуть себе називати з теренів нашого Оюма, а насправді раби, яких деякі з найближчих нащадків завоюють і здушать розмовляти на нашій мові, візьмуть угору та змусять сміятися з наших рідних імен.

- Але й дурак знає, що Тугарин полянське ім’я! До чого це?

- Є таке слово, в моєму товариству, як “лох”. Так це така людина, що сама дозволяє себе дурити, а ти один з них. А от той, на якого ти вказав, не “лох”, того так просто так не обдуриш.

- Чого ти надумав, що мене всі дурять?

- Я не хочу ображати, бо наївно очікую, що пристанеш до мене. Давай відійдемо, бо я не хочу щоб нашу розмову чули.

- А якщо я втечу?

- Не втечеш.

- Чому?

- Охолонь, емоції нас роблять вразливими, навіть сміх. Послухай, просто послухай та подумай. Тут залишається твоя мати в заручниках, це по перше. По друге, невже ти пішки плануєш піти від людей, що на конях та добре читають степ? Не заводься!

- А чого не тут.

- Гуни не зрозуміють, а наших земляків потім прийдеться добре бити, а я не хочу псувати товар. Пішли, нічого з тобою не станеться.

Я бачив, що він хотів втекти, але думав, що те, що скажу його змусить цього не робити. А коли добре відішли, щоб не чули, але не щоб мої товариші не втрачали з поле зору, почав:

- Тугарин, а чому ти вирішив, що я такий сильний, коли я насправді той “лох”, що я розповідав. Кажу тобі це, бо впевнений, що зрозумієш, а не почнеш використовувати. Ми схожі.

- Чого ти так подумав?

- Ти рідко дивишся в очі, бажаєш погляд відводити. І я такий. Чесно, ...

- Але ти ворог!

- Ворог кому, тобі особисто, чи народу, до якої спільноти відносиш? Подумай і скажи.

Він хотів поспіхом щось сказати, але я вказав помовчати:

- Ти подумай спочатку, а потім відповідай.

- Ворог мені особисто, бо викрав мене й мою мати!

- Правда, згоден. А уяви, що я зараз відпускаю тебе і мати твою. Просто уяви.

- Але цього не буде!

- Ти постривай, просто уяви. Уявив?

- А що там, уявив!

- От ти повертаєшся до дому й що ти побачиш?

- А що я повинен побачити?

- Ти ж згоден, що я з хати нічого не узяв, бо мені не було часу? Так?

- Так.

- І ти застанеш хату незайманою?

- Нічого там не буде!

- Чому?

- Бо односельчани все повитягують.

- І що, це так повинно буди?

- А що, мене ж викрали!

- А ти то сам так би вчинив?

- Ні!

- Я не буду питати чому, бо знаю відповідь. Ти не помітив, що жодного разу не стусонув тебе з матір'ю?

- Бо ми йдемо.

- Знаєш, я вже заморююсь від розмов, бачу ти не хочеш розуміти. Але спокійно послухай, а в дорозі подумай, часу поки для цього в тебе багато. От той рудий, що хоче перейти на мій бік, мені зовсім непотрібний, повір, він і в ромеях не пропаде, нехай не перебільшує свої проблеми. Він добре розуміє, де й що кому казати, він читає реакцію по очам. Я цього не вмію, як не вмієш і ти, тому тебе легко таким дурити, як і мене. А мені потрібні люди такі, як я сам. Думай, бо й справді, за тебе з усіх більше дадуть коштів, бо знають як тобою управляти. Я ж не знаю як тобою маніпулювати, тому пропоную товариство, бо знаю, що з часом зрозумієш, що ми з одного тіста зліплені. А люди мені потрібні. Буває так в житті, що все життя тягнешся, відкладаєш, а потім раз і ти за короткий часом умудряєшся отримати більше. Ти втратив клаптик землі, хату, але зі мною ти не тільки це повернеш, а значно більше здобудеш. Все пішли назад, пора відпочивати.