41.3

- А ти гідний суперник! - звернувся з коня на чоловіка, що вже покірно йшов.

Він від здивування на мить встав, що на нього налетіли інші полоненні:

- А ти наш? - спитав оговтавшись та пішовши.

- Дивлячись, хто ти?!

- Я тебе десь бачив, - йшов та розмовляв зі мною.

- Бачив бачив! - ствердно відповів йому. - Чув про людину свого князя, що ...

- Пригадав, де я тебе бачив! - перебив мене. - Ти чаклун князя. Баламир тебе звати.

- Правильно!

Тут під’їхав товариш та спитав гунською:

- Що так нахабно балакає з тобою раб?

- Хм, - мене дійсно розсмішило, - каже, що я чаклун.

- Що й справді?

- Це дурня!

- Ти б його трішки виховав.

- Залиш, все нормально.

- Ну дивись, - та подався в інший край нашої колони.

- І для чого ти мене викрав? - сипав питаннями далі гот,

- Може я собі друга викрав! - пожартував я, думаючи, що його варто для тренувань залишити, бо американці позбавили можливості повертатися назад завдяки машині часу.

- Зі зрадником товаришувати!

- Я батьківської віри не зраджував, не відмовлявся від дідів прадідів.

- Ти й справді віриш, що наші пращури Боги?

- Боги не Боги, але не зрадив. Я християнин, але ж не боровся з почитанням пращурів, не треба забувати, що вони щось нам дали, що допомогло стати успішнішими за сусідів. Перед тим, як сумніватися в них, краще самому щось винайти, щоб власний син мав перевагу! А ви побачили успіх ромеїв та відкинули пращурів, надумавши, що в порівнянні з ними їх наука нічого не варто! Але скільки не танцюй навколо ромейського Бога, мати багатство Риму будеш, коли сам навчися добре заробляти! Замість того, щоб зрозуміти, що ми гірше Риму, зрозуміти свої помилки, навіть, навчитися в них — ви вдалися, як дурні, до плазування перед ним, як успішного народу.

Він чомусь задумався, а я продовжив:

- Ви мене називаєте чаклуном, набравшись слів від ромеїв. Але для стариків я чаклун? Може я просто щось розумів, щось помічав, чого ви не знали, чи не хотіли розуміти?! Мені подобається князь Бог — він узяв і назвав себе Богом, як Ісус Христос! І якщо його діти будуть успішними, щось будуть вміти, що їх виділить серед своїх, чи не стане він для нащадків тим пращуром, що започаткував успіх роду? Може він з часом і стане, в вашому розумінні, Богом, бо інші потягнуться до його дітей аби перейняти успіх, готові піти на забуття своєї мови, своїх пращурів? А? Як ти думаєш?

- Ти зараз кажеш як жрець!

- Ха-ха-ха, - він мене заставив вперше засміятися, - ти наївний, чи дурний?! Я цього не можу зрозуміти! Ти прийняв християнство Одая, чи залишився вірним старій вірі?

- Християнин.

- Чому, ти ж, як я зрозумів, не одружений? То ж твоя мати? Так?

- Так.

- Почекай, давай вгадаю, добре?

- Спробуй!

- Я думаю, що й сам не розумів, чого дівчата незадоволені, чому не хочуть з тобою спілкуватися, коли ти не такий слабкий як інші, не такий брехливий, більш відповідальний. Так?

- Так! - він чомусь починав нервувати, схоже, що я зачепив за живе.

- І ось ти їх, що тебе дурили, називаєш своїми, коли ти ж бачив, що я нікого не зраджував? Який не який був князь, але я за нього мщуся. Ти приймав участь в вбивстві його?

Я подивився в його очі, а цей простяк не відвів, тільки уважніше подивися в мої та задумався, що створило зупинку. Я притримав коня, вперше таке бачу, що людина, яка боїться подивитися в очі іншого, подивилася так. От цього я не зрозумів.

- Моя віра не дозволяє вбити людину! - зрозумів, він мені кинув виклик.

- Виходить, що я не маю до тебе нічого, щоб мститися? Так?

- Так, - він опустив очі.

- Чи вбивали інші, твої односельчани?

- Вбивали, - він опустив від сорому голову.

- Давай пішли, - підскочив товариш-гун.

- Почекай, - відповів, знаючи, що цей гот нічого не зрозумів.

Отак ми стояли, готи чули одну частину розмови, гуни іншу, й тільки я володів двома.

- Але віра це забороняє, це одна з заповідей? Так?

Він мовчав, опустивши голову.

- Чого мовчиш, відповідай!

- Так, - видавив він.

- І ти готовий за них скласти голову, чи піти в рабство, за тих, що цькуючи тебе, аби прибрати конкурента за дівчат, не дивилися на те, що ти одного роду, коли я пропоную тобі стати поруч себе? Так?

Він мовчав.

- Гаразд, не відповідай. Подумай, дорога довга. Все, розмова закінчилася, пішли.

І колона зрушила, пішла далі!