41.2

Але будь-який паросток, навіть дубу, це перші два листочка, що схожі на всі інші рослини, і тільки наступні листки вже мають форму цієї рослини. Так і з моєю справою, гуни ходили викрадати, в них в степу інше життя, ніж у рільників, у одних має вартість скот, що ходить, а у других земля, втрата якої несе втрату всього.

Але земля нікуди сама не ходить, тому рільник сидить на ній та над нею труситься, він не боїться загарбника, чи втратити свободу слова — він боїться свою землю залишити хоч на хвилину, бо сусід може припахати трішки землі, а то й вирішить, що земля покинута, за довгої відсутності господаря, забрати собі, а ти потім хоч воюй з ним, що за певний час вже її почав вважати своєю.

А у скотаря все по-іншому, погано втрачати пасовиська, але страшніше втратити скот! А скот він що?! Він і сам може загубитися, чи пристати до іншого стада, де вже важко відрізнити свою корову, чи коня від чужих. Але в більшості, вкрасти чужий скот — то легший засіб розбагатіти. Воно зрозуміло, що спочатку ніхто такої мети не ставив, але відхід від стада був, як і було чесні переконання, що до мене нічого не прибилося. Так степ і жив — то скот уганявся, то жінки уганялися, так і жив “дружно” в степу народ, коли рільники їх уявляли одним народом, коли тут один одного був готовий розірвати на шматки, стримувало тільки те, що і зовні були вороги.

Так мої товариші вже не раз ходили по рабів. Нагадаю, тоді великою ватагою, коли в моєму випадку мізерним загоном. Добре, коли твої напарники по справі мають досвід, можна бути впевненим, хоч частково, в успіху.

Так, моя друга вилазка для них здавалася однією з багатьох вилазок, це про аналогію з першими двома листками!

Але...

Була відмініть — будь-який загін, навіть з трьох людей, міг протидіяти нам, тому залишалося діяти швидко.

Ні, читач, не подумай, що в цей раз нічого не вийшло!

Ми перегнали чергову родину до Римської Імперії та отримали своє золото.

Але одна річ мене змусила задуматися, що не завжди так буде вдало! Молодий чоловік побачив, чого скажено брехали собаки, то був не перевертень-вовк, як вже почав ходити розголос, а проста людина. Він добре побачив, що я ховаючись пробираюся попід тином, що сам чогось стережуся.

Я розгубився, бо не входило в мої плани нападати одразу, а добре деморалізувати та не дати декілька ночей їм поспати. А тут перша ніч, і ми так зустрілися!

Що робити?

Тікати, бо не час? І тоді він розповість, що бачив гуна, що лазив попід тином та сам боявся нападати, вичікував слушну нагоду. Й вже завтра вони будуть діяти на підставі цієї інформації, й вже моя вдала тактика вже невдала тактика! Невже хтось думає, що тоді жили дурні люди?! Або другий варіант, нападати одразу, але тут небезпека, він не настільки зморений, не факт, що слабший, але ж ніхто не розкриє мою таємницю.

І я ризикнув, бо був впевнений, що мій великий досвід в двобої навкулачки більше його, коли я по тисячі разів бився з тітушками 21 століття!

Битися то битися я навчився, гот не міг в мене поцілити, я вдало ухилявся та наносив удари. Але й він був не з слабаків — тримав мій удар, не відключався. Я вже все прокляв, бо це невиправдано затягувалося, поки його завалив.

Але, завалити мало, треба ще зв’язати та кляп у рота запхати, добре, що якийсь мовчазний попався, хоча й важкий ворог. Не знаю — чому не покликав на допомогу! Може тому, що сам пережив шок, коли всі розумові потужності пішли на бій? Першим ділом я ледве запхав кляп, якось вийшло! А от руки зв’язати — мені здалося я витратив вічність, тим більше, що він був більше мене, тут і страшенний досвід не дуже допомагав, коли ми вже мірялися силою, а не вмінням, борючись на землі.

Але таки зв’язав!

Схоже, досвід то велика перевага над силою, тим більше сила селянина, у нього, а у мене сила вояка!

Але сидів без сил, він забрав усі сили, схоже просто сили закінчилися. І тільки змусивши себе силою підвестися та кинутися в його хату.

Я був розчарований!

Там, в кутку забилася жінка, схоже його мати. Я все облазив, нікого в хаті більше не було.

Ще раз облазив, і не знайшов. Дивно, чоловік вже давно повинен мати родину, як за мірками цього часу!

Але що робити?!

Кого впіймав, того впіймав, хоч за нього виручу!

Його то мені й довелося тягнути, бо мати покірно сама пішла, падала, але покірно йшла. Спочатку не повірив, думав втече, але за ним тягнулася. Я звільнив ноги їй — пішла.

Товариші несхвально дивилися на здобич — одна вартісна людина на всіх, мало?

І я почав ходити навколо села!

Здавалося, що нічого не вийде, - цей гот, тільки-но відпочине, знов бореться з нами, але тут я вже не один, знов заспокоять. Що ніч пересере, що день, добре, що гуни узяли цю роль на себе, і я вдень якось відпочивав, щоб в ночі мордувати своїх земляків-християн.

Наступну родину я таки вдало впіймав, голова родини маленький миршавий гот, якого я одразу скрутив, жінка красуня, та, знов, двійко діточок. Це вже добрі кошти!