Розділ 41.

Мені залишилося саме важче — розповісти закінчення!

Чим же закінчилася історія “ганчірки”, як звали жінки подібних до мене чоловіків, що не навчилися бути адекватним в розмові, що не вмів відстоювати свої права словами, коли менші за розмірами і за силою чоловіки брали вгору?

Мені реально це важко — я готовий розповідати про негаразди, в подробицях. Але про успіх, навіть пережитий, мені виявилося важко.

Але, схоже, знаю відповідь!

Ну хто, скажіть, видасть секрет успіху, коли він був неодразу зрозумілим?!

Я думав, що повернуся до ватаги гунів, що прийняла мене, з дружиною та сином, якого, повіривши в свою велику роль, назвавши Бальтазаром, — буду займатися викраданням християн-готів та жити посередньо, надіючись як усі, що син помітить мої помилки, виправить та стане успішним чоловіком!

Але він був моїм сином, що перейняв половину від мене!

Дружина відчувала себе чужою, як і жінки ватаги дивилися на неї зверхньо. Здавалося, що вона ось ось і почне прохати повернутися до антів.

Але...

Вже в першу нашу вилазку...

Я й сам в це не можу повірити, але знав, що таке можливо, коли щось робиться легко. Я це називав - “пішло”, це коли йде йде без якихось труднощів, коли твої очікування не виправдовуються, але виходить краще ніж ти очікував!

Я звик, що ти отримуєш “червоний диплом”, і ти ж оплачуєш навчання в університеті, а хтось постійно хвилюється, аби не вигнали, і при цьому навчається на “бюджеті”. Ти звикаєш до думки, що освіта платна, бо з моїми успіхами вчитися би за державні кошти! Але ні, держава показує тобі свою повну незацікавленість, як в спеціалісті.

А потім звикаєш, що кожен кусень їжі тобі дається важко, коли ти змушений пропадати на роботі. Уходиш, не вірячи, що твоя праця на рівні мінімальної оплати. Але нова робота, а оплата стара, немов і справді ти нічого не вартий!

А ось й успіх — це тисячні спроби завдяки новітнім технологіям, коли ти знов і знов шукаєш кращий варіант, що дає не такий вже і більший приріст.

Як же в армія 21 століття я звик, що солдат щось зробить не так, гірше, що я постійно очікував, роблячи запас, що таки не виконаю задумане — бо тому я не так сказав, бо того задовбало щось, а той просто напився. І все постійно ти боїшся, що не виконаєш із-за когось.

Навіть, на мить, повірив американцям, що в 4 столітті буде легше. Думав, що мої знання дадуть мені переваги. Але мене назвали товаришем відьом! Виказавши мені страшенну заздрість. Не зміг переконати залишитися в замку, вистояти, деморалізувати своєю стійкість людей Одая. Але ні! Щось я кажу не так, треба тікати, ми ж селяни, й ти не князь! Коли й противник селяни, але його фанатизм більше лякає моїх братів, та й мої розповіді непереконливі, що й князів пращури колись були простими людьми, що їх влада не від Богів, що звикнуть навколо з часом, що ми в цих краях сильніше за усіх, що підтягнемо віру, переконаємо в власній вищості.

Втекли ми до князя Бога.

І що?

Показав йому своє уміння в виготовленні сталевої зброї — і проробив ковалем у селян.

Вже в гунах я очікував тільки гірше — що зроблять рабом, чи знов доведеться з великими зусиллями доводити.

Але мої стремена їх дуже вразили, коли вони могли вже протистояти іншім гунам. Каган мене з легкістю відпустив на полювання на рабів, а потім легко відпустив забрати свою родину до них.

І тут!

Стою і не знаю, що сказати, - бо всі мої гуни прибули готові вирушити в вилазку! Стояли та чекали мене, а я останнім був готовим!

І це в мене вперше, що не я чекаю, а мене чекають, ловлячи кожне моє слово, боячись щось упустити!