40.2

Цікаво, чи закінчиться ця тягомотина, що не запропоную, все він відкидає, може історики помилилися? Може праві москалі, що Русь то їх, їх городи в лісах, їх полуземлянками житла, бо так тепліше, хоча й вологіше, може він пращур їх, а не нас українців, а наше степ, козацтво, що схоже звучить з казахами, Запорозька Січ, перші приборкані коні, колесо, що в моїй крові тече кров степняка, а не мешканця вологого лісу та болоту?

Така промайнула думка та образа, так захотілося як найшвидше податися до товаришів-гунів, до їх кагана, що так привітно дослухався.

Хотілося щось ще, але тільки вистачило сил переступити поріг хати з малим, що вже на мені висів, поцілувати дружину і...

Бальтазар, хто його так назвав? Дивно, рідний син а таке дивне ім’я має. Мені віддавало християнством, як єврейське ім’я. Чесно, якось я так не подумав, але змореність робить людину дратівливу. Тільки його щира радість, що зустрів батька, не змусило з дружиною дати інше ім’я, бо якось я починав сумніватися в історії, що була науковою в моєму 21 столітті. Якби я не слідував тому, що знав, то назвав би хлопця нормальним ім’ям — нашим, як то Славен чимсь, що зараз звучало, як ...мир, а не на пізню моду Володислав моє ім’я Володимир. Якщо не зайшло б усякі Ладимир, Литимир, так на римський лад, Сівер, чи Троян.

Здивовані?

А скажіть чесно — хто з нас не захоплювався Величним Римом? Гадаю, що це буде дуже рідка людина. Чесно, я й москалями захоплююся, бо відношуся до тих людей, що у ворога, що тебе скорив, треба вчитися, а не зневажати.

Але чесно, Бальтазар було нейтральним ім’ям, я нагадаю, що старе християнство сармат, що перейняли від євреїв, скореного Римом, було схвальним, а не це — агресивне та войовниче Імперією нав’язане.

Читач вибач, я був дуже зморений, тому й дуже роздратованим, не рідні ж його зганяти?!

Бальтазар не замовкав, дитяча ще наївність!

Я думав, що не принесу його гостинця.

Йому дуже сподобалося моя їжа, що я узяв в дорогу, солона конина йому дуже сподобалася, що й дружина спробувала. Ні, я й сам люблю конину, але щоб сподобалася людям, що вперше спробували!

Тільки пізніше я взнав, що без мене вони жили сутужно, що малий давно не їв м’ясо.

Я заснув в кутку, на лавці, одразу як змив бруд, дивлячись на свою кохану дружину, добре, що приголубив при вході.

Тіло моє дивне, немов мене вимочили в воді й від змитого шкіряного жиру моя шкіра натяглася, - давалися взнаки далекий шлях та страх. Тільки-но я відкрив очі, почув галас перед хатою.

Був ранок. Схоже я проспав ніч. Прокинувся в ліжку, моя кохана вже поралася. На дворі я почув її голос. Встав. Вийшов. Хотілося ще полежати в ліжку.

Його я знав, познайомився в перший день, у нього християни-готи вбили усю родину та батьків.

- Баламир, це правда, що ти зібрався возити одаївців до ромеїв?

- Так, - збентежено відповів я, розуміючи, що він прийшов сваритися, я обернувся, щоб знайти зброю на усяк випадок.

- Ти, що здурів. Готовий їх простити після того, що вони наробили?!

- Так, я готовий до того, щоб емоції не засліплювали мій розум.

- Ти ба, як загомонів! А нічого, що одаївці вбивали наших.

- І що ти пропонуєш?

- Вбивати їх! - викрикнув він.

- Сам?

- Що сам? - не зрозумів він, бо за емоціями погано розумів.

- Кажу, сам будеш їх вбивати, чи вони вони тебе, що сам на них вийшов, вб’ють?

- Ти що?!

- Повторюю, ти сам проти них зібрався йти?

- А як же князь Бог?

- Що пішов їх вбивати?

- Але він збирає сили.

- Так давай ми удвох підемо зараз вбивати одаївців!

- Чого удвох?

- Бог же не йде, збирає сили, переконує, вчить. А ти мені, що пропонуєш, відмовитися від допомоги гунів?

- Так ти ж не збираєшся помститися?

- Я збираюся перемогти!

Повисла гнітюча тиша, я не розумів конфлікту, чи я вже став гуном, що в степу докладає сили вижити?

- Так ти будеш їх вбивати?

- Чого, коли можна продати та заробити!

- Тьху, що з тобою можна балакати! - він чогось пішов, коли я очікував бійки.

Але таки ускочив до хати за мечем. Дружина зайшла та пригорнула до себе малого, вона мовчазно дивилася на мене, виказуючи мені своє незадоволення.

- Що, що не так? - спитав.

- Правду кажуть, що ти в работорговці подався?

- Так.

- І як совість, нормально там?

- Не повіриш, не болить, і малого долучити хочу.

- Ти збожеволів?

- А ти що пропонуєш, тут залишатися.

- Так.

- Я все життя своє шукав ту справу, щоб я міг її передати дітям, щоб вони мали добрий заробіток, аби не підгинати плечі під інших, щоб не їсти з чужої руки.

- І для цього треба торгувати людьми?

- Добре, я залишуся тут. Дай відповідь, що чекає Бальтазара?

- За то чесно!

- А нічого, що за одаївцями уся міць Риму?

Вона мовчала, жінка є жінка, а я продовжував:

- Вже віра Риму наближається до половини нашого народу, вони мають ідею, вони в цій ідеї завзяті, готові йти на смерть за неї. А ми?

- А що ми?

- А ми не розуміємо де живемо й коли! Нас Рим спокійно проковтне. Нам треба союзники, такі ж як ми, що поважають іншу віру, для яких прибуток важливіше ідеї. І!

- Що і?

- І там кожен чоловік вояк, чи пастух, чи князь, всі добре володіють луком та мечем, та ще якось в них це виходить складно — гуртом воювати.

- І що, для цього треба людей викрадати та продавати в рабство.

- Не люди, а вороги. Й ти пропонуєш їх вбивати?

- Ні.

- І що далі?

- Мені сказали, щоб ми убиралися, за те, що ти зайнявся работоргівлею.

- І?

- А ти для чого повернувся?

- Щоб вас забрати.