39.2

Я повернувся якщо не героем, то з певною повагою, бо мої товариші-гуни були раді результату — ніякого загального збору, коли масою гунського війська береться готські поселення, де хтось з гунів гине, а тут пішли настільки малим загоном, що ніхто не повірить, та ще, ніхто не загинув. Це зі сторони здається, що здорове військо має великі прибутки, бо веде багато невільників, але тут треба ділити на кожного гуна, коли в моєму випадку чотири раба та на чотири нас, вийшли непогані гроші.

Ставлення товаришів різко змінилося — від обузи до людини, що спромоглася відкрити промисел на кожен день, та ще прийнятного прибутку.

- Баламир, сідай, - якось з повагою звернувся каган.

- Дякую, дякую!

- Розповідай, бо від моїх я ніяк не можу взнати, як же ти зміг провернути, занадто емоційні.

Вперше хтось хоче чути подробиці діла. У кожної справи є два варіанта ставлення до твоєї справи!

Перший, коли в голові формується ідея від миттєвої думки, яких в голові буває проминає тьма, відсіюючись в власній голові. Вона сира, а то на початку недолуга, коли ти кажеш і сам її непрацюючі моменти помічаєш. Тоді ще не так образливо, коли співбесідник вказує не недоліки, чим допомагає проробляти. Але так виходить, що на тебе дивляться як на божевільного, що носиться з нав’язливою ідеєю.

Я знаючи це, відпрацював так щоб нікого не було поруч, щоб виявити те, що в роздумах не врахував. Але як би я не думав, але цю справу я б не міг провернути сам. Чесно, в душі я не очікував і сам вдалого результату, просто обмірковував те, що змусило готів масово тікати від гунів в 375 році, чому вони не залишилися, а всі втекли поспіхом, чому слов’яни в мовах сусідів означає раб. Думав, що отримаю невдалий результат, прорефлексую, зроблю висновок, і буду шукати нову ідею.

А тут вийшло, та так вдало! Розумів, що можна набагато краще, якщо буду далі цим займатися, до виявлю помилки та виправлю. Але, діло варто продовження, думав я, що тільки дурень його кидає!

А є друге ставлення, коли ти хочеш зберегти в таємниці як же ти маєш добрий прибуток, але обов’язково буде хтось споглядати, не упускаючи подробиць, і завтра повністю скопіюючи буде заробляти не витративши ні моїх сил на опрацювання, ні коштів, ні здоров’я, створивши не просто конкуренцію, а навіть перетягнувши заробіток на себе, де ти можеш конкурентну боротьбу програти, віддавши його справу!

От і каган, коли я розповідав на початку, коли прийшов переконувати себе залишити, нудився, хотів як швидше сутність справи почути, а зараз як на допити витягував останню подробицю, але я розумів, що розкажи те, що мої товариші не бачили, одразу зробити себе йому не потрібним.

Вибач, але це мій квиток рівного перебування тут! І я відповів:

- А без мене не пройдете в землі полян, вам потрібен досвідчений провідник. А по-друге, я ж зустрічався з земляками, вони самі сказали кого можна забрати, щоб не було переслідування, - брехав я набиваючи собі ціну. - Не вийде у Вас нічого без мене, Ви не мови нашої не знаєте та з ким домовляти.

Той задумався, я боявся, що не повірить, бо знав свою вдачу торгуватися, надумав стояти на своєму, бо розумів, що він таки в цьому буде більш мене розумніший, це якось вони краще вивчають, ніж те, що я вивчав. І через деякий час прискіпливого та замисленого погляду на мене:

- Добре, я не проти, щоб ти водив. Але ти ж щось хочеш?

- Так!

- І що?

- Хочу забрати свою родину, у мене жінка та син.

А оце йому не сподобалося, бо отак втратити прибуткову справу, тільки-но отримавши! Якщо він мене зараз відпустить за родиною, то де впевненість, що я вдало повернуся, а не загину по дорозі, чи такі ж самі мисливці на людей не впіймають. А він же ще не зрозумів, як це я зміг зробити?

А для мене кращого часу забрати вже не буде, та й не був впевнений, що вони без мене виживуть, часи зараз без соціальної допомоги від держави, тут кожен отримую тільки за роботу, може тільки очікувати на допомогу родичів. А після одруження зі мною, дружина моя стала вразливою, що не вибрала хлопця з свого племені, а вийшла за чужинця.

Я очікував, що каган буде мене переконувати, що зараз неслушно, бо всі мої керівники поки що так діяли. Зараз я дав собі обіцянку, що від подальших дій його залежить, чи я буду з ним, як відпустить без зайвих нервів, чи таки буде тиснути й я вже буду, з цього моменту, думати, як його покинути.

- Гаразд, ми ж рівні, не буду силувати, - чогось видав неочікувані слова, - захочеш, повернешся! Поки я бачив чесну людину! Йди, приводь своїх до мене, може й син такий розумний, як батьку, буде більше користі від вас двох.

Він простягнув руку для рукостискання на знак довіри.