Розділ 39.

Читач пам’ятає, як завдяки власної машини часу я відбивав атаки наших пацанчиків, на початку кар'єри оператора, а потім захищаючи свою майбутню дружину, й вже втретє в 2014 року? Спочатку нічого не виходило, а потім після численних спроб вдалося ухилятися та наносити удари. Потім друга практика в 2004 році і третя в 2014.

Я і б зараз так би вдіяв, пішов в відкриту, не вийшло, другий раз спробував, а там і третій, і четвертий — доки не вийде. Це б і швидке виконання в їх часі й гарантоване виконання задуманого.

А так — є тільки один шанс на здійснення чи вчасної втечі!

Як же я мріяв мати знов свою машину! Знов і знов методично починати й після великих спроб в реальному часі деморалізуючи забрати перших на продаж ромеям.

Але, на жаль такої можливості не було! Впевнений, що маючи можливість за власним бажання повертатися в свій час, я почув, що мене для того й найняли, аби зробив сам, за що мені платяться гроші! Нагадаю в черговий раз — що я не вмію проводити перемовити, тому будемо діяти так, щоб впевнено не потрапити в халепу, і не поспішати, й мати можливість втекти вчасно

Гунам сказав чекати, а сам пішов в село під прихистком ночі.

І одразу забрехала собака.

Я відступив, чув, як на двір вилітав хазяїн.

Зайшов з іншого боку.

І знов собака інша підняла інших собак, по селу лунала їх брехня.

Я відступив.

Знов пішов, але з нового боку.

Знов собаки почули мене.

Інший бік, знов собаки почули, і знов я відійшов. А всі ці мої спроби чоловіки вибігали на двір, де я чув, що ті зі списами.

Одне стало зрозуміло, коли я повернувся до першого місця спроби, що люди на сторожі, що я приховано не підійду до осель, що собаки мене чують. Добре, що була земля сухою, не грязькою, що можна не зрозуміти, хто ходив навколо села.

Кинув я цю марну справу?

Ні!

А чому кидати, тому, що чули моє наближення?

А з якої такої причини?

Не бачив причини знов і знов випробовувати ту межу, за яку я безпечно для себе міг перейти для власної безпеки. Немає машини часу, але методи, що мені допомагали залишилися.

Я усю ніч кружляв навколо села — собаки вже не переставали брехати, а чоловіки ще вилітали на двір.

А як почало розвиднятися, я пішов геть...

Мої товариши-гуни не зрозуміли, що це було, бо я повернувся без здобичі та й чули брехню собак в селі, але я повів геть, на денний відпочинок.

Я міцно спав, в сонячний день це велике задоволення, пригадавши свою нічну роботу в 21 столітті, з денним сном. Думав, що розбудять, бо казав, що люди в цей час якось бачать присутність інших, хоча нікого навколо не видно.

Ні, ніхто не розбудив.

І вже другу ніч, я знов кружляю навколо села, знов собаки зриваються з прив’язі.

І цю ніч я не захотів викрадати, тільки ще звузивши кільце наближення до хат села, що не мало оборонних споруд.

Цікаві ці готи, чи поляни, самі влаштували в середині країни війну й не зрозуміли, що панівний прошарок вояків, що ще нещодавно успішно тримав землі від інших зайд, вже сьогодні став ворогом їм, відкрившись для усіх, хто наважиться нажитися на них!

Цей день я спав ще спокійніше, а гуни знов стояли на сторожі готові в будь-яку хвилину розбудити та втекти.

Третя ніч — я ще ближче, але не зміг наблизитися до хати.

Знов денний сон.

Четверта ніч.

На п’яту я заскочив в хату, але одразу вискочив, бо боявся, що я так буду вразливим. Почекав, але ніхто не прийшов на допомогу.

І наступну ніч, вже інша хата, але побоявся блокади.

І тільки на наступну ніч я заскочив молоду родину, де ще були син та дівчина. Голова родини накинувся на мене, але досвід рукопашної боротьбі відпрацьованої завдяки машині часу не залишало йому шансів. Швидко його скрутив, зв’язав.

Але я думав, що й в цей раз нічого не вийде, думав, що при крику когось я втечу,

Але собаки як завжди розривалися в брехні, а ці перелякано мовчки дивилися. Мені здавало, що я задовго це роблю, а насправді, для них це відбувалося миттєво, бо ніхто так не видавив крику. Всі четверо були зв’язані.

Ну все, думаю, а як їх витягнути з села, це швидко не зробиш, чолов’яга не легше за мене, нехай жінка та діти легше, але їх таки четверо!

Таки витягнув на двір, ті з-за кляпу не змогли ніякого звуку подати, а тягнути таки далеко, добре, що ще до світанку далеко.

Витягнув, як сука цуциків, то одного, то другого, а там гуни підхопили та подавши на коней ми чимдуж подалися геть на південь.

Християни були якісь спокійні, чи то замордувалися за попередні ночі за мого дратуванням, чи якось швидко усвідомили, що відбулося, якось і повільно, але покірно йшли.

Товариші вже не такими були дратівливими, що запаси їжі тануть, а їх могло не вистачити до кінцевої мети шляху, а раділи, що таки я дав їм живий товар.

Мене більше цікавило, чи виручимо ми достатньо коштів, щоб покрити наші зусилля, чи самі не потрапимо в халепу, коли приведемо до християн-ромеїв християн-готів?

Чогось думав, що розмір виручених коштів відіб'є бажання від цієї ідеї.

Я був вражений — нам заплатили золотом, хоча знав, що ще будуть перепродавати, що ромею треба й самому наварити. У моїх товаришів загорілися очі!