37.2

Ось, після чергової розвідки та повернення до основного племені, мене запросив сам каган цих гунів:

- Баламир, сідай, є розмова.

Я вже міг похвалитися непогано вивченою гунською мовою, не ідеально, щоб писати книжки, але вже наодинці з гуном, без товкмача, міг погомоніти:

- Дякую!

Я сів на вказане місце.

- Ти не звинуватиш нас в негостинності?

- Ні. Ви були дуже привітні.

- І ми так думаємо, що прийняли тебе як належить!

- Дякую, щиро дякую!

- Але, вибачай, у нас не такі вже великі можливості, як у вас, полян, у нас доводиться багато купувати, того, що ви робити самі.

- Знаю.

- Вибачай, але я змушений так сказати, бо мені, як вождю, доводиться вирішувати багато конфліктів. А ти вже для багатьох неприйнятний, ти створюєш проблеми.

Повисла тиша, відчувався більший досвід керівництва людьми, ніж у мене. І витримавши тишу почав далі:

- Ти нікудишній пастух, нікудишній розвідник, ти нічого не вмієш, що вміє кожен з гунів.

- Так, я це помітив.

- У мене питання.

- Яке?

- Як ти можеш нам бути корисним?

- Ви ж купуєте багато чого?

- Так.

- Пропоную непоганий приробіток.

Він уважно дивився в мої очі, немов хотів в них прочитати відповідь, чи використовував якусь відому йому технологію в спілкуванні, коли часто витримував театральні паузи:

- Кажи, - порушивши свою мовчанку.

- Продавати рабів римлянам.

- Продавати рабів римлянам?

- Так.

- І де ми тих рабів візьмемо?

- Народ такий, що зветься рабами, чи люди.

- Щось не чув!

- Чули.

- Не багато ти собі дозволяєш, поляне?! - дав мені відчути, що я близько від того, щоб перетнути червону лінію.

- Я вже давно думав, зрозумівши, що сам не справлюся.

- Ближче до діла!

Чогось хотів йому розлого розповісти про одну історичну загадку походження назви “слов’яни”. Але, що? Розповісти, що я мандрівник у часі, що я багато перечитав книжок, але так не знайшов відповідь, бо у нашій історії на науку історію великим чином вплинули націонал-соціалісти за вождя Гітлера, що деякі теорії, що ті узяли на озброєння, після 1945 року стали табу. А відповідь я знайшов в інших мовах Європи, в германських народів, яких ми називали німцями, бо глузували, що вони німі. Але й вони ж якось нам давали образливі прізвиська! І в їх мовах слово “слов’ян” перекладався тільки як “раб”.

- Пропоную продавати полян римлян, що називають себе рабами божими.

- Ото ти хвацько вхопив! Ти наші сили бачив?

- Бачив! Мало.

- Цікаво, яке таке поселення полян знайти, щоб нашими силами узяти? Ми тільки можемо піти коли нас збирє каган каганів.

- А тут не треба великих сил, ваших людей достатньо, та й то не всіх, тільки тий загін до якого я приділений.

- А ти при своєму розумі?!

- Так. Я пропоную частину полян забирати, ту, що навернулися в християнство, а язичники не будуть реагувати, коли їм поясню, що то я.

- Дійсно, що не будуть проти нас всі поляни?

- Не будуть, язичників більше половини, вони деморалізовані, але нічого, часи такі!

- Що за часи?

- Агресивного наступу християнства! Пасивній частині полян треба довести, що їм Ви, гуни, дасте звільнення від агресивних християн.

Він з недовірою знов упер свій погляд в мої очі, витримавши знов свою улюблену театральну паузу продовжив:

- А чому самі не дадуть відсіч, ти ж кажеш, що їх більше?

- Більше, так, я не збрехав! Є така риса характеру у моїх земляків, називається “хитрожопість”, коли інший хай зробить, а я зі сторони подивлюся. Але то не так важливо!

- А що важливо? - каган не розумів моїх слів про невойовничість полян-язичників, коли в його суспільстві скотарів військова звитяга дозволяла бути повноцінним членом племені.

- Що ми не налаштуємо більшість проти себе, коли тільки християнам потрібно буде боронитися проти нас, а язичники будуть радіти, що участь тих така настигла, за те, що відмовилися від віри батьків. Та й то невідомо, бо християни самі хочуть в Рим, ми ж тільки цю річ робимо для себе вигідною!