Розділ 36.

Розказати Вам, читач, як жити та не мати можливості спитати чийсь поради?

Я часто ходив та не міг прийняти як вдіяти, ставав в хвилини прийняття доленосного рішення дуже емоційним, якби хто підтримав — став для мене дуже великим другом.

Але на жаль — цього не відбувалося! Навіть патруль часу мовчав, не втручався, віддавши мені діяти самостійно.

Здавалося, що в ці моменти життя ставало дуже й дуже важким, уходила стриманість та спокійність, а з’являлася паніка! Цікаво, це з боку було помітно, бо я починав ходити з одного боку в інший?

Голова видавала одне безглузде рішення за іншим, що було викликано затьмаренням емоцій, і з часом я відкидав як безглузде.

Як же я ці хвилини, години, дні, ненавидів! Мені ставало дуже спекотно, в незалежності від температури довкілля, хотілося убігти від проблеми, чи хоч якось пережити, вже отримати той, неприйнятний варіант, але не перебирати швидко рішення в голові.

Так, у мене не було поруч людей, що порадять, вже хоч цим дадуть надію в правильності думок. Зараз на мене дивилися купа розкосих очей, що якось прийняли, але були в дуже напруженому стані, бо не розуміли, чого гот прийшов до них. Я доклав максимум зусиль, щоб пояснити свою мотивацію, але вони це сприймали як оману, як якусь пастку, в яку я їх заманюю. А я бачив перед собою людей, хоча ще нещодавно сприймав їх як ворогів! І це почуття, що добре радянською школою втовкмачено в мою макітру, було настільки сильним, що я думаю пояснити читачу як я його позбавився й який, напрочуд, мене слухає, оцей монолог вже на протязі декількох місяців!

Хтось уявляє, що мене спонукало привести на свій народ чужинців?!

Думаю, що ніхто не захотів мене зрозуміти, наплодивши величезну купу негативних книжок про страшу епоху, яку я викликав своїми діями, коли по факту з’явився ще нещодавно невідомий народ слов’ян та зараз має саму велику частину Європи. Подивіться на мапу й поясніть — як слов’яни стали займати стільки території, коли на більшості до 6 століття там жили інші народи?

І собі скажіть, що людина, що спонукала ці перемоги, - дуже ДУЖЕ СТРАШЕННО ПОГАНА!

І вибачаюсь перед читачем, я зустрів в 4 столітті одного мандрівника з майбутнього, з майбутнього для мене. Він був дуже здивований, що англо-сакси мені дозволили втрутитися в події! Він хотів дослідити цей період, особливо Баламира, і був здивований зустріти українця.

До чого це я?

Він виправив мене, що гот — то назва римлян, щоб я сказав, що в них була свою самоназва, щоб я називав їх так, як вони самі себе звали — полянами, що нехай гот буде той, що був п’ятою колоною Риму.

Я чув це слово, але не захотів перекладати на сучасну українську. Зараз виправляюся.

Думаю, що частково відповів читачу — чому треба було йти за допомогою гунів! Та хоч тому, що Оюм не збезлюдив після масової втечі готів, а, навпаки, народив хвилі завойовників-слов’ян, що завоював у вже другого Риму (Візантії) Болгарію, Македонію, Хорватію, Сербію й купу теренів на Балканському півострові, що язичників було дуже багато.

Ось і прийшла друга стадія шоку — зневіра!

Так, я був шокований!

Шокований тим, що ніхто з моєї родини 4 століття не забажав стати вояком, ні брати, ні сестри, гаразд, батькам було пізно змінювати соціальний прошарок, все мені розповідали — коли ж настануть такі часи, що будуть цінувати важку селянську працю. Як же я заморився пояснювати, що цього ніколи не було та не буде, що для зайняття вищого прошарку, з більшим доходом, і, відповідно, благами, треба не чекати, а щось робити, якщо не знаєш як, то подивись на успішного та переймай його досвід. А якщо вояки другі після князів, то треба туди йти.

Нііііііііііііі,... мої чекали!

Ну, відповідно, не дочекалися, самим довелося тікати, шукати притулку в антів, коли ми могли утриматися в замку, деморалізувати готів, та закласти на цих землях нову династію.

Гаразд, це відпало.

Князь Бог — я ж приніс новітні технології меча, пересувного табору, а що в відповідь? “Якщо ти відданий цій справі, то ходи переконуй людей, що проти християн-готів можна протидіяти, що вони не такі й вже всемогутні, що нічого боятися, що за ними стоять Рим, як сам тут так емоційно розповідаєш!” Він, навіть, не дав мені сказати, що у тебе будуть тільки ці сили, що зараз маєш, що треба дати їм таку технологію, що б на полі битві дала перед християнами-готами значну перевагу, як приручення коней та биків індоєвропейцями, що дозволило завоювати великий світ. Що подобається, чи не подобається, а треба своїм дружинникам піднімати платню, щоб збільшити кількість бажаючих, тим самим мати можливість добирати, а не через пісьні та поеми, що надихали на боротьбу, що зараз не працювали. Може, навіть, землю роздавати не всім бажаючим, хто забажає обробляти, а виключно відданим дружинникам, що здадуть в оренду вже бажаючим.

Але то його діло!

Я ж марно ліз зі шкури, агітував до нервових зривів, і постійно читав в очах їх мудрість: “А чому я, я що крайній, нехай йде сусід!” Я бачив, що в гурті вони хотіли провалиндити, на людях вдаючи, що їх християни-готи обурюють, а на ділі очікували, що дружина Божа якось сама впорається. З моральної точки зору, треба правильно було визнати марність зусиль, отримувати від Бога харчі та срібло та спокійно ходити продовжуючи розказувати, а відповідальний час стати до його лав та спробувати уберегти від розгрому Витиміра, внучатим племінником Германаріха.

Чи злився я на князя Бога?

Та Божа збав! Вибачте за тавтологію!

Мені було цікаво — як можна жити серед такого народу, що хитрить, мудрить, та кричить, що то не його справа, та перекидає частину своїх громадянських прав на інших, коли інший зашивається від великого навантаження. А якби всі стали та дали бій, то й перемога була швидкою, бо якось кожен потрішку, а разом великий результат. От зараз вас долають християни-готи, яких кількість вже наближається до половини, але ще меншина, визнайте, не обурюйтесь — а покірно ставайте частиною Риму, нічого, що провінцією, з часом ваші нащадки будуть не Східною Європою, а повноцінною Європою, як колишні колонії Британія, Франція, Іспанія! Навіщо так обурюватися, тільки на словах захищати віру батьків. Ну не хочеш йти до війська, очікуючи, що хтось замість тебе піде на війну, ...